Сказати «Дуже Дякую»

З 01.07.2013 року вступає в силу Закон України «Про аквакультуру» (далі – Закон) від 18.09.2012 року, що привнесе не тільки істотні зміни у діяльність суб’єктів господарювання у галузі рибного господарства, але може торкнутись й пересічних громадян.В Законі приділяється багато уваги деталізованому регулюванню правил роботи «рибників», підвищенню їх ефективності, а також проблемам охорони та відтворення водної сільськогосподарської рибної фауни. При цьому при глибокому ознайомленні із цим нормативним актом вбачається ряд підводних каменів нових правил регулювання рибогосподарської галузі.

Саме поняття «аквакультури», що є основним в рамках прийнятого Закону, включає розширений спектр видів діяльності та набуває принципово нового значення порівняно із минулим визначенням, що міститься в Законі «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» до 01.07.2013 р..
Так, Законом врегульовано відносини аквакультури, що включає в себе сільськогосподарську діяльність з товарного риборозведення, штучного риборозведення (відтворення водних біоресурсів) та рекреаційна діяльність (надання рекреаційних послуг).

Серед позитивних моментів прийняття даного Закону слід виділити визначення видів водних об’єктів, які використовуються при здійсненні різних видів рибогосподарської діяльності (риборозведення), з урахуванням практичної доцільності її здійснення в тому чи іншому водному об’єкті (ставку, річці, морському просторі (марикультура) і т.п.).

Так, для здійснення ставкової аквакультури використовуються рибогосподарські технологічні водойми, руслові, балочні та одамбовані рибницькі ставки, штучно відокремлені від материнських водних об’єктів (їх частин), обводнені торфові кар’єри в умовах рибницьких господарств (риборозплідники, нерестово-вирощувальні, товарні, повносистемні господарства), тобто всі штучно створені водойми.

Що стосується випасної (товарної) аквакультури, то для її здійснення використовуються рибогосподарські водні об’єкти та їх частини, тобто будь-які інші водні об’єкти, які можуть використовуватись для риборозведення (в першу чергу природні водойми).

Необхідно зауважити, що чіткий перелік рибогосподарських водних об’єктів на рівні Закону не встановлений. Однак примірний перелік таких об’єктів можна знайти в Наказі Держрибгоспу України № 33 від 18.03.1999 «Про затвердження Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об’єктах України». Зазначеним підзаконним актом до рибогосподарських водних об’єктів віднесено:

- моря із затоками, лиманами та естуаріями;
- ріки з їхніми придатковими системами (озера, бухти, затоки, канали, гирла, протоки, водосховища, що мають постійний або тимчасовий зв’язок з рікою, плавнями або тимчасовими водними об’єктами, а також всі притоки в межах розповсюдження максимальних паводків ріки);
- технічні водойми, що використовуються (можуть використовуватись) для розведення, вирощування та вилову водних живих ресурсів або мають значення для відтворення їхніх запасів.

При використанні водних об’єктів в цілях аквакультури суб’єкти риборозведення зобов’язані як і раніше подавати до Держрибагенства України звітну інформацію щодо обсягів виробництва продукції аквакультури у визначені строки за формами, затвердженими Наказом Мінагрополітики України №141 від 21.03.2012 «Про затвердження форми звітності N 1А-риба (річна) «Виробництво продукції аквакультури за 20__ р.» та інструкції щодо її заповнення». Також «рибний фермер» зобов’язаний повідомляти й про те, які види немісцевих гідробіонтів він має наміри розводити та обов’язково додавати відповідне науково-біологічне обґрунтування.

Хоча останнє стосується тих суб’єктів, які не займаються промисловою аквакультурою, а реалізують свою діяльність за іншим напрямом аквакультури, штучним риборозведенням.

При цьому Закон не містить нововведень стосовно штучного риборозведення, оскільки і до 01.07.2013 р. правила штучного риборозведення регулювалось Наказом Мінагрополітики № 414 від 07.07.2012 «Про затвердження Порядку штучного розведення (відтворення), вирощування водних біоресурсів та їх використання». Даний наказ залишається чинним і Закон запозичив багато понять і термінів саме з нього.
З огляду на таке, прийняття даного Закону суттєво не вплине підвищення біоресурсного водного потенціалу країни за рахунок вирощування риби для відновлення природних популяцій.

На виконання норм Закону Мінагрополітики України прийняло Наказ №45 від 30.01.2013 «Про затвердження Зон аквакультури та рибопродуктивності по регіонах України». Вказаним актом запроваджено розподіл території України на кліматично географічні зони аквакультури (Полісся, Лісостеп та Прикарпаття, Північний Степ, Південний Степ) та визначено їх рибопродуктивність (вихід ставової риби з одного гектару виробничих потужностей).

Революційними можна назвати запроваджені Законом зміни, які визначають новий порядок надання в оренду водних об’єктів та земельних ділянок під ними.

Так, з легкої руки народних обранців право оренди великих водних об’єктів, таких як акваторії Чорного, Азовського морів, а також площі чисельних річок України може отримати кожен суб’єкт аквакультури. Гостроти питанню додає загроза порушення прав загальних водокористувачів на території та вздовж акваторії морів, річок, що легітимно може опинитись в довгостроковій оренді приватної особи. Адже строк оренди земель водного фонду не обмежується строком дозволу на спеціальне водокористування, а тому може бути встановлений до 50 років.

Необхідно звернути увагу, що з набранням чинності Закону суб’єктами розпорядження водними об’єктами виступають ті органи влади, які за загальним правилом розпоряджаються земельними ділянками водного фонду відповідно до Земельного кодексу України (далі –ЗК України). Так, сільські, селищні, міські ради вправі надавати в оренду та передавати у власність земельні ділянки водного фонду в межах населених пунктів, натомість місцеві державні адміністрації – за їх межами.

Тобто, компетенція органів влади щодо розпорядження водними об’єктами розподілена в залежності від їх розташування в межах чи поза межами населеного пункту. Аналогічно, розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів належить до компетенції Кабінету Міністрів України. Таким чином, критерій розподілу водойм та водних об’єктів місцевого та загальнодержавного значення, який існував до 01.07.2013 року згідно з нормами Водного кодексу України, скасовується.