Сказати «Дуже Дякую»

Особливістю земель водного фонду є розміщення на них певного водного об'єкта. Тому правовий режим користування водними об'єктами слід розглядати в комплексі з правовим режимом земель водного фонду. Такі відносини можна назвати водно-земельними, які виступають єдиним комплексним об'єктом правового регулювання. До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів [1, 27].

Відповідно до ст. З Водного кодексу України (далі — ВК України), усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море [2].

Слід звернути увагу, що визначення земель водного фонду ЗК та ВК України не є тотожними, тому що зміни, внесені в ЗК України Законом України від 8 лютого 2006 року, не знайшли адекватного закріплення в ВК України. Так, згідно зі ст. 59 ЗК України, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. За формами власності на землі водного фонду переважає державна, у комунальній власності може перебувати лише невелика частина земель водного фонду, а саме, та, на якій розташовані водні об'єкти місцевого значення і досить незначна частка припадає на приватну власність. Проте самі води (водні об'єкти), як передбачено ст. 6 Водного кодексу, є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування [3].

Обмеження, щодо можливості перебування земель водного фонду у приватній власності, визначено у п. 4 ст. 84 Земельного кодексу. Землі водного фонду не підлягають передачі у приватну власність, крім випадків, передбачених у ст. 59 Земельного кодексу України. Нею встановлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність лише замкнені природні водойми загальною площею до 3 гектарів. Поняття “замкнена природна водойма” законодавство не містить. Аналіз водного законодавства дозволяє зробити висновок, що замкненими водоймами є невеликі за площею і непроточні водоймища, які не мають гідравлічного зв'язку з іншими водними об'єктами. [4, 151]. По суті, у приватну власність можуть передаватися такі земельні ділянки водного фонду, на яких розташовані невеликі озера та ставки, площа водної поверхні яких не перевищує 3 гектарів. Разом з тим цією ж статтею встановлено, що власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Це означає, що такі земельні ділянки після будівництва на них згаданих штучних водойм можуть бути переведені до категорії земель водного фонду. Відповідно до вимог ЗК України (ст. ст. 122-126), приступити до використання земельної ділянки до встановлення меж її у натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Тому перш ніж приступити до використання водного об'єкта, необхідно оформити право на земельну ділянку водного фонду (покриті водою землі, прибережна смуга). Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством (ст. 85 ВК України). Велике значення має та обставина, де перебуває земельна ділянка та водний об'єкт — за межами населеного пункту чи ні, оскільки найчастіше багато водних об'єктів і земельних ділянок водного фонду надаються місцевими радами та державними адміністраціями з перевищенням їхньої компетенції, передбаченої ЗК України, Законом України “Про місцеві державні адміністрації” [5] та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” [6]. У випадку надання земельної ділянки за межами населеного пункту місцевою радою (або ж держадміністрацією — у межах населеного пункту) відповідний договір оренди та рішення підлягають визнанню недійсними, як укладені з порушенням вимог закону та з перевищенням повноважень