Сказати «Дуже Дякую»

Згідно із ст. 6 Водного кодексу, води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Організація роботи по винесенню в натуру та влаштуванню прибережних захисних смуг вздовж річок, морів та навколо водойм-належить до компетенції районних рад. Б'єф - ділянка річки, що розташована вище або нижче водопідпірної споруди (греблі); водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт); водність - характеристика величини річкового стоку за певний проміжок часу відносно його середньої багаторічної величини; прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Річки в Україні належать до водного фонду.

Річки є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено. Залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі. До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів. До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів. До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів.

З метою охорони водності малих річок забороняється: 1) змінювати рельєф басейну річки, 2) руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки, 3) випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків, 4) зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки, 5) розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації, 6) проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок, 7) надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва, 8) здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній. Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення. До комплексу заходів щодо збереження водності річок і охорони їх від забруднення належить: 1) створення прибережних захисних смуг, 2) створення спеціалізованих служб по догляду за річками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані, 3) впровадження грунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території водозбору, 4) здійснення агротехнічних, агролісомеліоративних та гідротехнічних протиерозійних заходів, а також створення для організованого відводу поверхневого стоку відповідних споруд (водостоки, перепуски, акведуки тощо) під час будівництва і експлуатації шляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій, 5) впровадження водозберігаючих технологій, а також здійснення передбачених цим Кодексом водоохоронних заходів на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих у басейні річки, 6) створення гідрологічних пам'яток природи. З метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування гребель на річках встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Межі територій земель водного фонду та водоохоронних зон встановлюються і по суходолу, і по водному простору. Річки належать до об’єктів державного моніторингу вод (здійснюється   з   метою забезпечення   збирання,   оброблення,   збереження   та   аналізу інформації  про  стан  вод, прогнозування його змін та розроблення науково  обгрунтованих  рекомендацій для прийняття рішень у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів), державного водного кадастру (систематизований звід відомостей про води, водокористувачів тощо) та державного обліку водокористування (для складання дерводкадастру тощо). Згідно із ст. 118 Земельного кодексу, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Цей орган, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Згідно із ст. 119 Земельного кодексу, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування! З іншого боку, вже наявна судова практика невдалих спроб застосування положеньданої статті. Наприклад, у справі N 2-2577/2007 задоволено позов С. Г. С. до Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області - визнано право власності на земельну ділянку за набувальною давністю на підставі ст. 118, 119 ЗКУ. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 22.01.2008 зазначене рішення місцевого суду скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову С. Г. С. відмовлено, оскільки набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю можливо з 1.01.2017 (ст. 119 і п. 1 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ)311. Описаний підхід, в силу викладених вище міркувань, видається багатьом також помилковим: після 01.01.2017 (очевидно, це сплив 15-річного терміну після набрання чинності діючим ЗКУ) відповідно до коментованої статті право власності на земельну ділянку за набувальною давністю набути буде також неможливо. На мою думку, право набувальної давності має існувати, як шлях оформлення земельної ділянки у власність користувачем, що фактично давно користується нею, але не оформив право власності тощо-на неї, випадки ж неоформленого землекористування-трішки наявні. Випадки такого землекористування трапляються-у напівкочових і низових циган, які живуть на території України, інших людей, які з різних, в т. ч. і випадкових-причин-ще не оформили право на земельну ділянку.