Сказати «Дуже Дякую»

Для раніше зареєстрованих громадських організацій доцільно уточнити, насамперед, зміст прикінцевих та перехідних положень закону, навколо яких останнім часом виникає чимало дискусій. По-перше, у пунктах 4 та 9 цих положень чітко визначено, що громадські організації та їх спілки, зареєстровані або легалізовані шляхом повідомлення до першого січня 2013 року, не повинні подавати будь-які документи на перереєстрацію або повторне повідомлення про своє заснування. Згідно з пунктом 5, раніше зареєстровані громадські організації також не зобов’язані змінювати своє найменування відповідно до статті 10 Закону, котра забороняє використання в найменуваннях новостворених громадських організацій назв державних органів і деяких інших термінів, як-от «комітет», «служба», «агентство», «суд». Взагалі, необхідно звернути особливу увагу на встановлений законом п’ятирічний «перехідний період», адже внесення змін до статуту та приведення у відповідність до нового закону статусу місцевих осередків має відбутися до першого січня 2018 року. Зокрема, немає жодних вимог закону терміново вносити відповідні зміни – це можна зробити у будь-який момент протягом указаного перехідного періоду, до того ж один раз зміни вносяться безоплатно (пункт 4 перехідних положень).

Найбільш дискусійним з-поміж перехідних положень виявилася вимога пункту 8 протягом п’яти років ліквідувати місцеві осередки громадських організацій, якщо такі осередки мають статус юридичних осіб. Ця вимога прямо випливає з норм Цивільного кодексу, і закон «Про об’єднання громадян» дозволяв їх створення лише до квітня 2011 року, тому закон, по суті, не запроваджує ніяких змін для новостворених організацій та осередків. Але в даному перехідному положенні явно порушено базовий правовий принципу про заборону зворотної сили закону, і доволі ймовірно, що вимога про ліквідацію раніше зареєстрованих осередків буде скасована Верховною Радою ще до закінчення п’ятирічного перехідного періоду. У будь-якому випадку, новий закон не передбачає примусового розпуску осередків або застосування інших санкцій до громадських організацій на цій підставі.Формулювання закону стосовно органів реєстрації виглядають надмірно складними, бо не називають конкретні органи або посадові особи, але по суті ситуація спростилася.

По-перше, виконавчі органи місцевих рад втрачають право здійснювати реєстрацію громадських організацій. Протягом двох років вони мають передати всі реєстраційні справи управлінням юстиції (районним або міським) за місцезнаходженням відповідних громадських організацій.

По-друге, втрачають право здійснювати реєстраційні дії стосовно громадських організацій також обласні управління юстиції та Державна реєстраційна служба. Проте, у 2013-2014 роках громадські організації можуть подавати документи для внесення змін до статутів або інших реєстраційних дій до свого «старого» органу реєстрації разом із заявою про передачу реєстраційної справи до належного управління юстиції протягом трьох робочих днів, які додаються до звичайного строку реєстрації (пункти 10 та 11 перехідних положень).

Згідно зі статтею 12 закону, протягом семи робочих днів орган реєстрації має прийняти рішення про реєстрацію громадського об’єднання, або одне з наступних рішень:

1) про відмову в реєстрації (перелік підстав для відмови звужено, фактично, до порушення конституційних норм та статті 4 нового закону, а також неналежного складу засновників та використання заборонених законом найменувань або їх складників);

2) про залишення документів без розгляду (документи подано не в повному обсязі, особою без належних повноважень, після встановлених законом часових обмежень);

3) про направлення документів на доопрацювання (наприклад, статут не містить всіх відомостей, передбачених у статті 11 закону).

Хоча рішення про відмову в реєстрації та направлення документів на доопрацювання мають містити вичерпний перелік порушень, які необхідно виправити (не пізніше шести місяців після одержання рішення), і підставою може бути суперечність положень статуту тільки законам, а не будь-яким актам, наприклад, Кабінету Міністрів чи податкової служби, закон все таки залишає значні дискреційні повноваження органам реєстрації щодо експертизи статутів. Тому формування єдиних підходів до такої експертизи потребуватиме значних зусиль Мінюсту, реєстраційної служби та, безумовно, власне громадських організацій та незалежних експертів.

Треба також зазначити, що з першого січня 2013 року видача виписок і витягів з Державного реєстру юридичних осіб стає необов’язковою , тому очікується, що в разі потреби виписки також будуть видавати місцеві управління юстиції.Пункт четвертий статті 3 нового закону гарантує громадським об’єднанням вільний вибір території їх діяльності без вимоги створення будь-яких місцевих осередків. За винятками, установленими законом, наприклад, для фізкультурно-спортивних громадських організацій (національних федерацій тощо), організації можуть діяти як на території України, так і інших держав. Якщо в статуті не вказано інше, зокрема, організація має право діяти на всій території України.

У новому законі не згадується міжнародний територіальний статус – тому перереєстрація та інші реєстраційні дії стосовно раніше зареєстрованих організацій з таким статусом не потрібні. Річ у тім, що всі організації приватного права реєструються згідно з законодавством певної держави (юрисдикції), або мають відповідну «національність» за іншою ознакою, як-от громадянством фізичних осіб, що контролюють певну частину капіталу. З іншого боку, закон України не може регулювати питання діяльності громадських організацій – в тому числі зареєстрованих в Україні – на території інших держав. Таким чином, всі громадські організації України мають право створювати свої представництва або інші осередки в інших державах відповідно до законодавства цих держав.

Особливо дискусійним питанням залишається підтвердження всеукраїнського статусу громадських організацій. Хоча перехідні положення не вимагають такого підтвердження від раніше зареєстрованих організацій з усеукраїнським або міжнародним статусом (пункт 7), практична проблема полягає у тому, що велика кількість таких організацій не легалізувала свої місцеві осередки в місцевих органах реєстрації, як того вимагала стаття 15 закону «Про об’єднання громадян».

Тому на запити державних органів, чи має та чи інша громадська організація всеукраїнський статус (а отже, і формальне право на фінансову підтримку з державного бюджету), органи юстиції наразі надають негативну відповідь, якщо не мають інформації про підтвердження легалізації місцевих осередків – із статусом юридичних осіб або без такого статусу.

Таким чином, для тих організацій, яким треба офіційно підтвердити свій всеукраїнський статус, пропонується, по-перше, перевірити, чи були належно легалізовані їх місцеві осередки до 01.01.2013 р., а якщо ні – надати Державній реєстраційній службі відомості про наявність відокремлених підрозділів у не менше ніж чотирнадцяти регіонах (АР Крим, області, міста Київ та Севастополь) відповідно до статей 13 та 19 нового закону.