Сказати «Дуже Дякую»

Серед недійсних правочинів окремо виділяють фіктивні та удавані. Їх дефініції містяться у статтях 234 і 235 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)Проте, як правило, все ж таки укладення фіктивного правочину починається з активної дії і, більш того, найчастіше сторони такої операції прагнуть втілити її в письмову форму, нерідко нотаріально посвідчену. При цьому умови правочину, як правило, відповідають всім вимогам закону. Це робиться для того, щоб згодом подати «безперечні» докази своїх прав [10, с. 34], зокрема в суді, якщо такий правочин заперечується з метою довести його фіктивність. Згодом же подальша поведінка сторін фіктивного правочину характеризується як бездіяльність, оскільки для цього правочину характерне саме те, що сторони реально свої права й обов’язки не виконують (майно не передається, оплата не проводиться і т. ін.).У п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі – ВСУ) № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» [6] вказується на необхідність враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.Проте одне лише невиконання умов договору ще не дає підстав для висновку про фіктивність правочину. Так, у суду немає підстав визнавати правочин фіктивним тільки тому, що покупець не сплатив вартість спірного майна, а продавець його не передав і використовував по своєму призначенню з наступних підстав. По-перше, договір купівлі-продажу (як і численні інші договори), що заперечується, є консенсуальним правочином, виконання якого може відбуватися згодом, а іноді цей правочин умовний, виконання якого пов’язане з настанням передбаченої сторонами умови. По-друге, у будь-якому випадку невиконання обов’язків за договором не може бути єдиним доказом фіктивності правочину, але в сукупності з іншими доказами суд має право зробити висновок про його фіктивність. Наприклад, якщо буде встановлено як підстави визнання правочину фіктивним такі факти: знаходження посадових осіб продавця і покупця в споріднених відносинах, відсутність факту реальної передачі, тривале невиконання зобов’язань покупцем по оплаті устаткування, незастосування продавцем відповідальності за прострочення, здійснення одночасного керівництва діяльністю і покупця і продавця однією і тією ж особою. Усі названі обставини є об’єктивними – як ті, що висуваються як підстави для заперечування правочину (як правило, його невиконання), так і ті, що встановлені при розгляді спору судом, про що йшлося вищеТак, ВСУ абсолютно справедливо відмітив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.Верховний Суд України вказує, що суб’єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою [7]. При цьому позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину.В Узагальненні судової практики [7] ВСУ більш розгорнуто мотивує цю позицію, вказуючи на те, що спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі всіма або принаймні одним із них