Ст. 173 ч 2

Зокрема, з метою імплементації положень конвенції уточнені правила провадження у формі приватного обвинувачення, до яких віднесені домашнє насильство, незаконний аборт або стерилізація, примушування до шлюбу, сексуальне насильство (ч.1 ст.153 КК). Пункти 2 і 3 ч.1 ст.477 КПК, у свою чергу, виключені. Вказано, що підставою для закриття кримінального провадження, пов’язаного з домашнім насильством, не може бути відмова потерпілого, його представника від обвинувачення.

Ці зміни спричиняють появу питання стосовно кореляції їх із положеннями конвенції та доцільності виключення пп.2 і 3 ч.1 ст.477 КПК.

Стаття 55 конвенції встановлює, що сторони забезпечують, щоб розслідування або кримінальне переслідування правопорушень, передбачених ст.35 (фізичне насильство), ст.36 (сексуальне насильство, у тому числі зґвалтування), ст.37 (примусовий шлюб), ст.38 (каліцтво жіночих геніталій) та ст.39 (примусовий аборт та примусова стерилізація) цієї конвенції, не залежали цілком від повідомлення або скарги, поданої жертвою, якщо правопорушення було вчинено цілком або частково на її території, і щоб провадження могло продовжуватися, якщо жертва відкликає свою заяву або скаргу.

Як указується в пояснювальній доповіді до конвенції (CETS №210, п.280), компетентні органи повинні оперативно й безпосередньо реагувати на дії, внаслідок яких завдаються тяжкі тілесні ушкодження або які призводять до позбавлення життя. З огляду на те що чимало правопорушень, охоплених цією конвенцією, вчиняють члени родини, інтимні партнери або особи з близького оточення жертви, в якої залишається почуття сорому, страху й безпорадності, заяв подається дуже мало, тому, відповідно, обвинувальних вироків небагато. Отже, правоохоронні органи повинні розслідувати на перспективу: збирати матеріальні докази, свідчення, результати медичної експертизи тощо, які забезпечать провадження у разі відкликання жертвою своєї заяви чи скарги у випадку тяжкого насильства, наприклад фізичного, яке призвело до загибелі або тілесних ушкоджень.За ст.477 КПК, у формі приватного обвинувачення здійснюється провадження щодо злочинів, передбачених: ст.126¹ («Домашнє насильство»), ст.134 («Незаконне проведення аборту або стерилізації»), ст.151² («Примушування до шлюбу»), ч.1 ст.152 («Зґвалтування»), ч.1 ст.153 («Сексуальне насильство»), ст.154 («Примушування до вступу в статевий зв’язок») КК. Тобто це не відповідає конвенції в частині, щоб «розслідування або кримінальне переслідування … не залежали цілком від повідомлення або скарги, поданої жертвою». Це, у свою чергу, ставить під сумнів ефективну імплементацію положень конвенції.

Крім того, за п.7 ч.1 ст.284 КПК, кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим кодексом, його представник відмовилися від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім провадження щодо злочину, пов’язаного з домашнім насильством. Це загалом відповідає положенням ст.55 конвенції стосовно того, «щоб провадження могло продовжуватися навіть, якщо жертва відкликає свою заяву або скаргу»Також таке формулювання ст.284 КПК не дає відповіді на запитання: дія цієї норми поширюється лише на злочин, передбачений ст.126¹, чи на інші склади злочинів також, виходячи із визначення поняття «домашнє насильство», що міститься у п.3 ч.1 ст.1 закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству»? В останньому випадку воно охоплює можливість кваліфікації й за іншими складами злочинів, але залежно від суб?єкта їх вчинення (в сім’ї чи в межах місця проживання, або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою).

Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.