фермерське господарство

З самого початку існування в Україні фермерських господарств, а саме з 1991 року, коли був прийнятий відповідний Закон України «Про селянське (фермерське) господарство», земля для утворення таких господарств передавалася у користування (володіння) їх засновникам. Більше того, за відсутності права власності земля надавалася не на праві постійного користування, а саме на праві довічного успадковуваного володіння землею. Таке право проіснувало до визнання права приватної власності на землі Земельним кодексом України в редакції від 13.03.1992 р. До того ж протягом всього періоду існування відповідного Закону, і до 2002 р., тобто до скасування передачі землі в постійне користування, законодавство дозволяло фермерським господарствам використовувати землі, власниками та користувачами яких є їх членами. При цьому від члена господарства та самої юридичної особи не вимагалося укладання жодних договорів. Навіть Закон України «Про фермерське господарство» у чинній редакції, а саме стаття 12, передбачає, що до земель фермерського господарства входять в тому числі землі його учасників. Отже, землі, які надавалися членам фермерських господарств протягом більше 10 років на праві постійного користування, без перешкод ними використовувалися. При цьому саме по собі право постійного користування не включає можливість розпоряджатися земельною ділянкою. Тобто користувач, на чиє ім’я був виданий відповідний акт, не міг і не може ані продати земельну ділянку, ані здати в оренду чи подарувати її.Однак що ж відбувається із ділянкою у випадку, коли користувача громадянина не стає? Чинна судова практика виходить з того, що передати в спадок можливо виключно те, на що в тебе є право власності, в тому числі і право розпорядження. Однак право постійного користування не є правом власності і розпорядження в себе не включає. Таким чином, після смерті особи, якій земельна ділянка була надана в постійне користування, припиняється і саме право користування, яке не підлягає спадкуванню. Зважаючи на викладене, здається, що фермерські господарства, які використовують для виробництва зазначені землі, знаходяться в пастці, за якої вони фактично не можуть знати та спрогнозувати, в який момент право використання земельної ділянки закінчиться, а оренда такої землі повинна відбуватися на загальних підставах, тобто із проведенням конкурсу, що не забезпечує фермеру отримання права власності на його землю. В інтернеті можна знайти багато аналітичних статей із посиланням на практику Верховного Суду України, яка зазначає, що право постійного користування не передається у спадок і припиняється із смертю користувача, а отже в цей момент і припиняється право фермерського господарства на користування землею. Однак чомусь майже немає інформації про те, як уникнути таких ситуацій, хоча вихід є достатньо очевидним.Так, ст. 32 Земельного кодексу України надає можливість громадянам – членам фермерських господарств безкоштовно отримати у власність земельні ділянки, що були надані їм у користування.В даному випадку є кілька обмежень: Розмір ділянки, отриманої безкоштовно у власність не може перевищувати розмір земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Якщо на території відповідної ради розташовано декілька с/г підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. Якщо ж с/г підприємства на території відповідної ради відсутні, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Право на таке безкоштовне отримання земельної ділянки мають лише громадяни, які не набували раніше право на земельну частку (пай); Правом безкоштовного отримання земельної ділянки можуть скористатися виключно члени фермерського господарства, тобто родичі та члени сім’ї, визначені п. 3 ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство», а саме: дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім’ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти).Якщо читати положення ст. 32 Земельного кодексу України та аналогічні положення ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» дослівно, то виходить, що право на таке безкоштовне отримання землі має право лише громадянин, який отримав ділянку в користування. Що ж робити, якщо ділянка в користуванні є більшою, ніж земельна частка (пай) члена сільськогосподарського підприємства, на території відповідної ради і цілком отримати її у власність такий член господарства не може? В такому випадку необхідно звернути увагу на положення статей 118 та 121 Земельного кодексу України, які надають громадянам право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства. На практиці земельну ділянку, яка була надана в постійне користування для ведення фермерського господарства ділять на кількість ділянок і надають у власність всім членам такого господарства, якщо вони мають на це право та якщо розміру ділянки вистачає. Таким чином шляхом введення до складу фермерського господарства більшої кількості членів сім’ї та родичів можливо отримати у власність на всіх більшу части ділянки, яка є в користуванні.Трапляються також ситуації, коли членів сім’ї не достатньо для отримання у власність всієї земельної ділянки або коли частина родичів вже раніше скористалася правом на безоплатне отримання земельної частки (паю). В цій ситуації також є очевидний вихід, а саме – стаття 13 Закону України «Про фермерське господарство», яка передбачає, що громадяни, які отримали у користування або оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства, мають право на її переважний викуп із розстрочкою платежу до 20 років. Таким чином після смерті такого власника, його спадкоємці будуть мати можливість отримати власність на зазначену ділянку і виплатити вартість землі згідно з умовами розстрочки.вичайно таке право викупу також має певні обмеження: Викупу в розстрочку підлягають земельні ділянки, які отримані до 01 січня 2002 року. Однак, зважаючи, що передача земель у постійне користування була скасована якраз у зазначену дату, під цей критерій підпадають абсолютна більшість ділянок; Під викуп підпадають сільськогосподарські угіддя площею до 100 га в тому числі ріллі до 50 га. Таким чином у фермерів є цілком прийнятні можливості для отримання у власність земельних ділянок, виділених раніше у користування, аби уникнути несподіванок. Незважаючи на зазначене, фермери не поспішають користуватися наданим законом правом, адже за даними Мінагрополітики України, станом на 2018 р. таких земель було більше 500 000 га. по всій території України.