Затвердження проекту землеустрою виготовленого у2015 році

Необхідно зазначити, що чинне законодавство дійсно передбачає можливість будівництва об’єктів нерухомості на землях сільськогосподарського призначення, але за умови, що подальше функціональне використання цих об’єктів відповідатиме цільовому призначенню земельної ділянки. Цільове призначення земель визначено Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Держкомзему від 23.07.10 р. № 548, відповідно до якої землі сільськогосподарського призначення можуть використовуватися для: ведення товарного сільськогосподарського виробництва; фермерського господарства; особистого селянського господарства; підсобного сільського господарства; індивідуального садівництва; колективного садівництва; городництва; сінокосіння та випасання худоби; дослідницьких і навчальних цілей; пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства тощо. Відповідно до ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу (далі – ЗК) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність і надаються в користування (в оренду): громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;сільськогосподарським підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об’єднанням громадян – для ведення підсобного сільського господарства. Слід зазначити, що до земель сільськогосподарського призначення належать як сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), так і несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, які віднесено до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (ч. 2 ст. 22 ЗК).Масив земель, що використовуються сільгосппідприємствами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, складається із: земель, що перебувають у власності, земель, отриманих у користування (в оренду), і земель, що використовуються сільгосппідприємствами для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (гл. 30 Цивільного кодексу, далі – ЦК). Визначення поняття «сільськогосподарське виробництво» наведено у ст. 1 Закону від 18.01.01 р. № 2238-III «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років». Так, сільськогосподарське виробництво – це вид діяльності з виробництва продукції, яка пов’язана з біологічними процесами з її вирощування, призначеної для споживання в сирому та переробленому вигляді і для використання на нехарчові цілі. Таким чином, поняття «сільськогосподарське виробництво» включає не тільки вирощування сільськогосподарської продукції, але й весь цикл її виробництва. Тому сільгосппідприємства, яким виділено землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, можуть будувати на цих землях об’єкти нерухомості сільськогосподарського призначення та допоміжні споруди, за умови що такі об’єкти використовуватимуться у виробництві сільгосппродукції (тобто відповідно до цільового призначення таких земель). Підтвердженням факту використання земельної ділянки за цільовим призначенням є здійснення сільгосппідприємством діяльності, включеної до виду «Сільське господарство, охота, лісове господарство» та, відповідно, виробництво продукції, що відноситься до групи сільського господарства, мисливського і лісового господарства (до 31.12.12 р. – КВЕД ДК 009:2005, з 01.01.13 р. – КВЕД ДК 009:2010).Об’єкти сільгосппризначення Відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту від 17.08.2000 р. № 507, до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва і рибного господарства належать (код 1271): будівлі для тваринництва, птахівництва, зберігання зерна, садівництва, виноградарства і виноробства, силосні й сінажні, будівлі для тепличного, рибного господарств, будівлі підприємств лісництва і звірівництва, а також інші об’єкти сільськогосподарського призначення. До цього класу будівель також відносяться: корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади і надвірні споруди, підвали, винокурні, винні ємкості, теплиці, силосні ями тощо.Крім того, фермери мають право обладнати житло в тій частині земельної ділянки, де забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об’єктів господарства, а також створювати відособлену фермерську садибу за межами населених пунктів, якій надається поштова адреса. При цьому відособлена фермерська садиба – це земельна ділянка, де розташовані житлові будинки, господарсько-побутові споруди, наземні та підземні комунікації, багаторічні насадження і яка знаходиться за межами населеного пункту (ст. 5 Закону від 19.06.03 р. № 973-IV «Про фермерське господарство»). Селяни мають право будувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди для ведення особистого селянського господарства (ст. 6 Закону від 15.05.03 р. № 742-IV «Про особисте селянське господарство»). Члени садівничих товариств мають право споруджувати необхідні будинки, господарські споруди (ч. 3 ст. 35 ЗК).Правовою основою створення та діяльності особистих селянських господарств в Україні є Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р., відповідно до якого особисте селянське господарство (далі - ОСГ) - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.Таким чином, діяльність особистих селянських господарств має на меті забезпечення власних потреб мешканців сіл та селищ у продуктах харчування та праці на землі без створення юридичної особи.Кваліфікаційні ознаки ОСГ стосуються можливості членства та видів здійснення виробничо-господарської діяльності.Зазначимо, що особисті селянські господарства не є суб'єктами аграрної підприємницької діяльності, а відповідна форма діяльності є способом організації праці на селі з обов'язковим використанням земельної ділянки, наданої у власність або переданої в оренду. Водночас, як свідчать вищенаведені статистичні показники, основними виробниками овочів, плодів та картоплі в Україні є саме особисті селянські господарства. Особисті селянські господарства не підлягають державній реєстрації, але відповідно до ст. 4 Закону України "Про особисте селянське господарство" вони підлягають обліку в сільських, селищних радах за місцем розташування земельної ділянки.Правовий режим земель особистого селянського господарства включає різні засоби формування загального масиву земель, призначених для ведення сільськогосподарського виробництва цією формою господарювання. Так, ст. 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" визначає, що для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2 гектарів, передані фізичним особам у власність або оренду. Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2 гектарів, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, встановлених ст. 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства.До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку. Нагадаємо, що з 01.01.2015 року відповідно до частини третьої статті 24 Закону України “Про регулювання містобудівної ділябності” у разі відсутності плану зонування або детального планування території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.Після розробки проект подається на затвердження до місцевої ради. Рада приймає рішення про його затвердження або про відмову у його затвердженні. Відмовити у затвердженні рада має право у випадку не відповідності забудови плану зонування території та/або детальному плану території.

Проекти забудови затверджує не сільська рада Відділ містобудування та архітектури міської ради чи районно1 нормативно-законодавчої бази України: Водного кодексу, Земельного кодексу, законів України "Про основи містобудування", "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про генеральну схему планування території України", "Про благоустрій населених пунктів", "Про землеустрій", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про стратегічну екологічну оцінку"