Коментар до п.4 ч.2 ст.61 ЗУ "Про Нац.поліцію"

Відповідно до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року № 2341-III, кримінальна відповідальність включає в себе осуд особи, яка вчинила злочин, від імені держави, а також, як правило, призначення покарання за вчинене і судимість. Судимість - це передбачені законом правові наслідки засудження, які тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи, яка має судимість. Істотними ознаками судимості є те, що вона є наслідком засудження за вчинення злочину, який триває і після відбуття покарання та полягає в обмеженнях, які застосовуються до особи, що має судимість, інших несприятливих для неї правових наслідках. Підставою виникнення судимості є засудження за вчинення злочину судом України. Водночас, згідно зі ст. 9 вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо особа була засуджена за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинила злочин на території України. Але судимість, що виникла внаслідок засудження судом іноземної держави, в Україні тягне лише кримінально-правові наслідки, прямо передбачені ч, 2 ст. 9. Судимість обмежена у часі. У ч. 1 ст. 88 КК України визначено, що її початковим моментом є день набрання чинності обвинувальним вироком. Закінчується судимість з моменту її погашення або зняття. При цьому моментом погашення судимості є сплив останнього дня, доки триває судимість, а моментом зняття судимості є момент набрання чинності постанови суду про дострокове зняття судимості чи застосування акта амністії, відповідно до якого особа вважається несудимою. Загальноприйнято, що погашення або зняття судимості означає припинення всіх її негативних правових наслідків. Однак, поліцейським не може бути особа, засуджена за умисне вчинення тяжкого, тобто такого, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років, та особливо тяжкого злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі, навіть якщо судимість за них погашена чи знята у визначеному законом порядку. Водночас, особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості. Реабілітація означає поновлення попереднього статусу особи, відновлення її доброго імені, репутації, яка була заплямована незаконним засудженням. Вона пов'язана з запереченням самого факту вчинення злочину, що тягне за собою визнання неправильним притягнення особи за інкриміновані їй дії до кримінальної відповідальності, засудження і призначення покарання. Тому припинення щодо особи кримінальної справи в зв'язку з відсутністю події злочину, складу злочину в діянні особи, за недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину має своїм наслідком визнання того, що всі попередні рішення органів дізнання, попереднього розслідування і суду (в частині Науково-практичний коментар 295 обвинувачення, щодо якого особа реабілітована) є недійсними і такими, що не тягнуть негативних правових наслідків. Особа, яка була реабілітована, визнається такою, що не має судимості, не з моменту реабілітації, а з часу її "виникнення". В період між набуттям чинності незаконним обвинувальним вироком та його скасуванням з реабілітуючих підстав особа повинна визнаватися несудимою. Відповідно, мають бути усунуті всі негативні кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження, які виникли після вступу а силу згодом скасованого вироку. При помилуванні особи судовий вирок не скасовується і помилування не означає її реабілітації й автоматично не тягне за собою визнання засудженого таким, що не має судимості. Згідно з ч. 3 і 4 ст. 88 КК України визнаються такими, що не мають судимості, особи, які: 1) звільнені судом від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, а саме: у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); у зв'язку з передачею на поруки (ст. 47); у зв'язку зі зміною обстановки (ст. 48); у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49). До цієї категорії також належать особи, звільнені судом від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію (ч. 2 ст. 86); 2) звільнені від покарання, яким покарання судом призначається, але у вироку постановляється про його остаточне і безумовне невиконання. Підставами для цього є зокрема закінчення строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 ) і амністія (ст. 86). Згідно із ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» 14 від жовтня 2014 року № 1700-VII, корупційним правопорушенням вважається умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом встановлено, зокрема, адміністративну відповідальність у главі 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) «Адміністративні корупційні правопорушення». За вчинення корупційного правопорушення передбачені два види стягнень: штраф і конфіскація. Постанова суду про накладення адміністративного стягнення за адміністративне корупційне правопорушення у триденний строк з дня набрання нею законної сили направляється відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, державному чи виборному органу, власнику юридичної особи або уповноваженому ним органу для вирішення питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, усунення її згідно із законодавством від виконання функцій держави, якщо інше не передбачено законом, а також усунення причин та умов, що сприяли вчиненню цього правопорушення. Щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави, в тому числі, щодо поліцейських, повинна проводитись спеціальна перевірка, яка полягає в перевірці відомостей: