культурна спадщина

КОНЦЕПЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РЕФОРМУВАННЯ СФЕРИ ОХОРОНИ НЕРУХОМОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Концепція державної політики реформування сфери охорони нерухомої культурної спадщини

На території України знаходиться близько 130 000 об’єктів культурної спадщини, які перебувають на державному обліку, з них – 9562 пам’яток, внесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (914 пам’яток національного значення та 8648 – місцевого значення) та 6 унікальних культурних об’єктів, включених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, які мають виняткову загальнолюдську цінність. На державному обліку перебуває близько 65 350 (52%) об’єктів археології, 44 496 (35%) – історії, 1 944 – монументального мистецтва (2%), 13 518 - архітектури та містобудування, 327 - садово-паркового мистецтва; 219 – ландшафтних об’єктів та 92 – об’єкти науки і техніки.

Найбільше пам’яток, внесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, розташовано в Дніпропетровській (20% всіх пам’яток, внесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України), Автономній Республіці Крим (12% ), Одеській області (11%), Харківський (10%) областях, м. Київ (11%). Багаті об’єктами культурної спадщини також Запорізька, Львівська, Черкаська, Чернігівська області. В кожній із цих областей розташовано близько 7% об’єктів культурної спадщини, що перебувають на державному обліку.

На попередньому обліку перебуває близько 34 000 щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, з них значна кількість знаходиться в Донецькій (12% всіх щойновиявлених об’єктів культурної спадщини), Івано-Франківській (12%), Полтавській (12%), Київській (10%), Тернопільській (7%) областях.

Станом на квітень 2018 року до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО увійшли 6 об’єктів культурної спадщини, розташованих на території України, що становить близько 0,65% від загальної кількості об’єктів всесвітньої спадщини, а саме:

Київ: Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська лавра (внесені у 1990 р.);

Ансамбль історичного центру м. Львів (1998 р.);

Транскордонний (10 країн) об’єкт «Дуга Струве» (геодезичні пункти Баранівка, Катеринівка, Старонекрасівка, Фельштин, 2007 р.);

Резиденція митрополитів Буковини і Далмації (2011 р.).

Дерев’яні церкви Карпатського регіону України і Польщі (2013);

Античне місто-держава Херсонес Таврійський та його хора (2013).

Додатково Україною були внесені 15 об’єктів до переліку об’єктів-кандидатів на включення до Списку всесвітньої спадщини.

До Списку історичних населених місць України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.01 № 878 включено 401 населене місце, яке зберегло повністю або частково об’єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форми забудови, що походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

На базі комплексів (ансамблів) пам’яток, що мають особливу культурну, історичну і наукову цінність, або справили значний вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, або безпосередньо пов'язані з видатними історичними подіями діє 65 історико-культурних заповідників.

З огляду на міжнародні зобов’язання, взяті на себе Україною, та положення статті 54 Конституції України держава має забезпечувати збереження об'єктів, що становлять культурну цінність. Збереження культурної спадщини впливає на формування менталітету нації, стверджує спадкоємність одвічних цінностей і традицій, формує базу для сталого розвитку суспільства. Запорукою піднесення української культури та духовного розвитку суспільства в дусі патріотизму і любові до України є збереження та примноження культурної спадщини, яку ми отримали від попередніх поколінь.

Кожний здобуток культурної спадщини є унікальним, а зникнення будь-якого з них є безповоротною втратою, непоправним збідненням цієї спадщини та всього народу. Кожна країна, на теренах якої розташовані здобутки культурної спадщини, повинна зберігати цю частину спадщини людства і забезпечити її передачу наступним поколінням. Вивчення культурної спадщини, знання про неї, її захист сприяють взаєморозумінню.

Протягом останніх двох років відновлено механізми охорони культурної спадщини, що тривалий час не застосовувалися. Розблоковано наповнення Державного реєстру нерухомих пам’яток України та вжиття заходів контролю у сфері охорони культурної спадщини, значний крок зроблено в частині виконання міжнародних зобов’язань у сфері охорони культурної спадщини, взятих на себе Україною, та співпраці з Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Одним із пріоритетних завдань органів державної влади щодо охорони культурної спадщини та інтеграції України до світової спільноти є впровадження інформаційного ресурсу об’єктів культурної спадщини та культурних цінностей.

Разом з тим, стан охорони культурної спадщини є вкрай незадовільним. До того ж, десятки тисяч об’єктів культурної спадщини, які перебувають на державному обліку, зруйновані та пограбовані у зв’язку із тимчасовою окупацією частини території України.

Надто серйозна небезпека, зумовлена новими феноменами, притаманними нашому часові, загрожує культурній спадщині, яка є істотною частиною спадщини людства і джерелом збагачення і гармонійного розвитку нинішньої та майбутньої цивілізації.

Будь-які втрати культурної спадщини неминуче відображаються на нинішньому та прийдешніх поколіннях, приводячи до духовного жебрацтва, фальсифікації історії, втрат історичної пам‘яті, знищення інтелектуального та творчого потенціалу суспільства в цілому.

Основними проблемами у цій сфері є:

недосконалість правового регулювання;

недостатність обсягів державного фінансування пам’яткоохоронної галузі;

відсутність спеціалізованих органів охорони культурної спадщини на місцях;

відсутність спеціальної професійної підготовки та недостатня кількість кваліфікованих кадрів у сфері охорони культурної спадщини;

відсутність інформаційної бази даних культурної спадщини;

відсутність режимів використання об’єктів культурної спадщини та територій, пов’язаних із ними;

недієвість заходів охорони у сфері охорони культурної спадщини;

нерозвиненість державно-приватного партнерства у сфері охорони культурної спадщини, в тому числі нематеріальної;

низький рівень залучення органами державної влади та органами місцевого самоврядування громадських інституцій, які репрезентують охорону культурної спадщини.

Наголошуючи на необхідності збереження національної та всесвітньої культурної спадщини як одного із головних чинників формування української національної свідомості та відродження духовності українського народу нагальною потребою є запровадження комплексної державної політики у сфері охорони культурної спадщини метою якої є створення ефективної системи захисту культурної спадщини в державі, виявлення, використання її економічного, культурно-просвітницького, туристичного та іншого потенціалу, забезпечення провадження комплексної, послідовної та скоординованої діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських об'єднань із її реалізації.

Концепція державної політики реформування сфери охорони культурної спадщини (далі - Концепція) визначає мету, основні принципи, завдання, спрямовані на збереження нерухомої культурної спадщини та напрями їх реалізації і очікувані результати.