Відеотехника патрульної поліції

Служебная видеотехника зарегистрированная в установленном порядке ( нагрудная видеокамера, видеокамера, регистратор скорости (стационарный). Запись на личный мобильный телефон полицейского не является доказательством нарушения.

Відомчі акти Національної поліції (№ 100 і № 14/1), що регулюють порядок застосування приладів, зберігання та режим доступу до відеозаписів, неопубліковані, що становить загрозу для дотримання прав людини поліцією.Закон України «Про Національну поліцію»

Превентивний захід

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про Національну поліцію», одним із превентивних заходів є застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Це і є наш відеореєстратор, хоча тут мова може йти про будь-яку фотокамеру або відеокамеру, яку працівники поліції, наприклад, використовують при охороні мирних зібрань.

Порядок застосування

Відповідно до ст. 40 ЗУ «Про Національну поліцію», «поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі (тобто однострої? – прим. моя, Є.К.)» такий пристрій, з метою «попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб». При цьому «інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці». Очевидно, що патрульна поліція прирівнює цю норму до попередження про застосування такого пристрою, адже беджа «Обережно, відеозапис!» ми біля них не спостерігаємо. Відповідно до науково-практичного коментаря до цього розділу Закону, «це може бути інформаційний знак “Увага, здійснюється відеозапис!” Така інформація має стримуючий попереджувальний характер на потенційних порушників»[1].

Зберігання та режим доступу

Питання що залишаються без відповіді: порядок зберігання такої інформації; строки зберігання; режим доступу (наприклад, чи може незадоволена своєю «роллю» у відеозаписі на ютубі особа вимагати його видалення тощо).

Стосовно статті 26 ЗУ «Про Національну поліцію», то вона передбачає формування інформаційних ресурсів поліцією – баз (банків) даних, куди про затриманих вноситься мультимедійна інформація (фото, відео-, звукозапис) та біометричні дані (дактилокартки, зразки ДНК). Але тут мова йде про затриманих, а не тих, хто підозрюється у скоєнні правопорушення чи в кого перевіряють документи або взагалі опитують (вид превентивного заходу, не плутати із допитом).

Зрозуміло, що Національна поліція розглядає відеофіксацію як інструмент захисту своїх працівників. Однак з точки зори дотримання права на приватність та прав людини в цілому, необхідно дивитися на цю проблему з позиції особи, якій було завдано шкоду публікацією такого відео.

Доступ до публічної інформації – нові відомості

Надіславши кілька запитів та проаналізувавши запити інших осіб щодо питання відеофіксації, ми отримали детальну картину стосовно нашого питання.

Існує два нормативно-правових акти, що на відомчому рівні регулюють це питання:

– наказ Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 року № 100, яким затверджено «Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них» (в додатку до статті);

– наказ Департаменту патрульної поліції НПУ від 24.11.2015 № 14/1 «Про порядок зберігання, використання відеозапису з відеореєстраторів патрульних» (в додатку до статті).

Перший наказ детально відповідає на усі наші питання, а другий — повторює його положення і більш чітко розписує порядок надання таких відеозаписів третім особам, а саме:

а) щодо зберігання та режиму доступу

«Відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції від 24.11.2015 № 14/1 відео, що знаходиться на сервері чи відеореєстраторі є службовою інформацією та може надаватись третім особам виключно на підставі:

– ухвали суду, що набрала законної сили, щодо надання у розпорядження суду фрагменту відеозапису;

– запиту слідчого про надання відео в рамках кримінального провадження;

– у інших випадках, передбачених чинним законодавством, за погодженням з начальником Управління патрульної поліції у відповідному місті або його заступником».

б) щодо строку (терміну) зберігання: «термін зберігання відео на сервері 30 діб з моменту збереження відео на сервер. Строк зберігання може бути продовжено у випадку необхідності, за розпорядженням Начальника управління патрульної поліції у відповідному місті або його заступників».

Отже, Інструкцією, затвердженою Наказом № 100, передбачено:

а) необхідність відеофіксації: «використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) як превентивного поліцейського заходу є важливим елементом функціонування патрульної поліції, покликаним гарантувати чесність, відкритість та антикорупційну спрямованість діяльності патрульної поліції» (п. 1.3 Розділу І Інструкції).

б) випадки застосування такого превентивного заходу: «нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно:

– при оформленні дорожньо-транспортної пригоди;

– при перевірці документів;

– при поверхневому огляді (це дефініція старого Статуту патрульно-постової служби (затв. Наказом № 404 від 28.07.1994), новий Закон у ст. 34 вживає поняття «поверхнева перевірка» – прим. моя Є.К.);

– при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї;

– при наданні допомоги особам;

– у випадках, коли усвідомлення особою факту відеофіксації її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації.

(п. 3.3. Розділу ІІІ Інструкції).

При цьому зазначається, що «після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно» (п. 3.5 Розділу ІІІ Інструкції).

Тут також можна навести витяг із документу, що не має статусу нормативно-правового акту, однак є широко застосовними методичними рекомендаціями серед працівників патрульної поліції, розробленими самим Департаментом. Ми отримали його через власні джерела у поліції. Він має назву «СОП» – стандартні операційні процедури. Усі витяги з нього наводимо з версії 0.6 від 11.12.2015:

– «усе спілкування з особою повинно фільмуватися на відеореєстратор»;

– «звертаючись до особи (водія)…попередження про відеофіксацію»;

– «алгоритм. Підійдіть до правопорушника, ввімкніть нагрудну відеокамеру…»;

– «відеореєстратор поліцейського повинен бути ввімкнений від самого початку контакту…».

в) облік технічних приладів: кожному відеореєстратору присвоюється ідентифікаційний номер та при виході на зміну працівник патрульної поліції оглядає його на справність і розписується про це у відповідному журналі, а при закінченні зміни здає прилад у найкоротший строк (п. 2.3, 2.8 Розділу ІІ Інструкції). Відповідальний за порядок видачі/прийняття/обліку тощо – структурний підрозділ інформаційних технологій та зв’язку управління патрульної поліції. Тут ми також зустрічаємо вимоги щодо розміщення інформації про відеофіксацію: «на кожній нагрудній відеокамері (відеореєстраторі) на видному місці розміщується інформація про розміщену відеотехніку» (п. 2.4 Розділу ІІ Інструкції).

г) порядок зберігання: Патрульному заборонено самостійно показувати інформацію третім особам, змінювати, редагувати, видаляти, копіювати тощо (п. 3.7 Розділу ІІІ Інструкції). Після здачі технічного приладу уповноважена особа структурного підрозділу інформаційних технологій та зв’язку управління патрульної поліції зберігає відеозапис на сервері – «протягом 6 годин з моменту прийому від працівника здійснюється процедура довготривалого збереження – до 30 діб на сервері за наявності технічної можливості» (п. 4.1, 4.2 Розділу IV Інструкції). При цьому строк може бути подовжено за розпорядженням начальників управлінь поліції у містах (або Департаменту), у випадку отримання скарги від особи на рішення, дії чи бездіяльність працівників патрульної поліції, у інших виключних випадках.

ґ) режим доступу: Відеозаписи можуть «поширюватись у мережі Інтернет виключно для здійснення превенції та профілактики правопорушень з метою забезпечення національної безпеки та захисту життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави» (п. 5.5. Розділу V Інструкції). Але воно «здійснюється виключно за умови, якщо користь від такого використання для суспільства і держави є більшою, ніж негативні наслідки для приватних інтересів окремої особи» (п. 5.6. Розділу V Інструкції). Суб’єктом прийняття рішень є той самий підрозділ, тобто він оцінює ймовірну користь від опублікування такого матеріалу. У цьому пункті вперше вживаються слова «приватні інтереси окремої особи», хоча розкриття цього терміну є нелегким завданням, у чому ми могли переконатися вище.

Важливо зазначити, що право розміщувати такі відеозаписи може передаватися на підставі відповідних договорів для використання ЗМІ (п. 5.5 Розділу V Розділу). Однак про які «відповідні договори» йде мова, незрозуміло, а відносини ЗМІ із Національною поліцією також врегульовані недостатньо чітко (див. про це у статті програми “Відкритість правоохоронної системи” «Чи відкрита Національна поліція до журналістів?»).