Сказати «Дуже Дякую»

Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5) . В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Виходячи з цих конституційних положень у системному зв’язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року у справі N6-рп/2002 визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов’язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території (ч.1 статті 144 та ч.1 ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування»).

Згідно регламентів відповідних органів місцевого самоврядування передбачено здійснення правової експертизи проектів рішень даних органів, яка передбачає спеціальне дослідження проектів на відповідність вимогам нормативно-правових актів з наданням відповідного висновку.

Повноваження по здійсненню правової експертизи актів відповідно до регламенту та внутрішній положень про виконавчі органи відповідних рад зазвичай надано юридичному департаменту (управлінню, відділу т.ін) або окремій посадовій особі з відповідною (тобто юридичною) освітою.

Таким чином, юридичний департамент:

- проводить правову експертизу проектів нормативно-правових актів, підготовлених виконавчими органами відповідних рад, за результатами якої готує висновки за затвердженою формою, а також погоджує (візує) їх;

- перевіряє на відповідність законодавству і міжнародним договорам України проекти розпоряджень, наказів, договорів та інших актів, що подаються на підпис голові відповідного рівня;

Юридична експертиза проектів нормативно-правових актів проводиться на предмет їх відповідності Конституції та законам України, нормам чинних міжнародних договорів України, зокрема щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, чинним нормативно-правовим актам більшої, рівної або меншої юридичної сили, усталеним принципам побудови нормативно-правових актів даного виду тощо.

При проведенні експертизи юридичний департамент вирішує виключно питання права.

За результатами проведення юридичної експертизи складається мотивований експертний висновок, який повинен містити наступні відомості:

- відповідність предмета правового регулювання компетенції відповідного органу місцевого самоврядування;

- відповідність змісту проекту нормативно-правового акта Конституції та законам України;

- відповідність форми і тексту проекту правового акта правилам нормопроектувальної техніки;

- відомості про виявлення корупціогенних норм та розроблення рекомендацій стосовно їх усунення;

- пропозиції щодо приведення проекту нормативно-правового акта у відповідність з Конституцією та законодавством України (у разі виявлення норм, що не відповідають Конституції або законодавству України).

Висновок візується особою, яка проводила юридичну експертизу, та підписується директором юридичного департаменту.

У разі позитивного висновку за результатами праововї експертизи проекту нормативно-правового акта він в установленому регламентом порядку візується директором юридичного департаменту.

При наявності неврахованих структурним підрозділом у робочому порядку при проведенні експертизи зауважень і пропозицій, проект нормативно-правового акта після складання відповідного висновку директором юридичного департаменту не візується.

Проект нормативно-правового акта після проведення експертизи повертається структурному підрозділу – ініціатору його розроблення (головному розробнику) разом з висновком, для прийняття відповідного рішення за результатами експертизи.

Правова експертиза проекту нормативно-правового акта залежно від кількості фахівців, які беруть у ній участь, може бути одноособовою або груповою.

Під час проведення одноособової правової експертизи здійснюється уніфікація критеріїв оцінки та узагальнення окремих оцінок за блоками питань, але не усувається значна ймовірність допущення суб’єктивізму, фактичних помилок унаслідок відсутності стороннього контролю в процесі роботи.

Групова правова експертиза передбачає оцінку проекту нормативно-правового акта певною кількістю фахівців. Якість групової експертної оцінки забезпечується шляхом залучення до роботи різних за фахом та досвідом юристів, які могли б максимально повно виконати всі завдання експертизи. Групова правова експертиза дає змогу забезпечити більш усебічну та об’єктивну оцінку проекту нормативно-правового акта, але під час її проведення можуть виникати труднощі, пов’язані з формулюванням єдиної думки експертів.

За підставами для проведення правова експертиза може бути первинною, повторною, додатковою і контрольною.

Первинна правова експертиза проводиться вперше згідно з визначеним порядком.

Повторна правова експертиза проводиться вдруге, в межах предмета первинної експертизи або згідно з новим предметом за наявності обгрунтованих зауважень розробників або інших учасників процесу розгляду проекту нормативно-правового акта щодо висновку первинної експертизи. Повторна правова експертиза може проводитися експертом або групою експертів, які виконували первинну експертизу, чи іншим експертом або групою експертів.

Додаткова правова експертиза проводиться в разі внесення до проекту нормативно-правового акта у процесі його доопрацювання істотних змін і доповнень, а також у разі зміни соціально-економічних відносин, що становлять предмет правового регулювання даного проекту. Додаткова правова експертиза проводиться, як правило, тим же експертом або тією ж групою експертів, які проводили первинну експертизу.

Контрольна правова експертиза проводиться за наявності істотних розбіжностей між висновками первинної та повторної експертизи щодо проекту нормативно-правового акта. Контрольна правова експертиза завжди проводиться новим експертом або групою експертів.

Необхідність проведення правової експертизи, зумовлена в першу чергу вимогами Основного закону України, а саме – частини другої статті 19 Конституції України, згідно якої: органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, для забезпечення дії в Україні принципу верховенства права, що проголошено Основним законом України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи покликані додержуватись вимог законодавства, а правова експертиза актів є одним із способів для забезпечення даного принципу в дії.