Стаття 37. Закриття виконавчого провадження

Виконавче провадження підлягає закриттю державним виконавцем у випадках:

1) прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

2) затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закриття виконавчого провадження;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

4) недостатності майна юридичної особи - боржника, що ліквідується, для задоволення вимог стягувача;

5) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на основі виконавчого документа;

6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі;

7) закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення.

Державний виконавець виносить у 3-денний строк з дня, коли йому стали відомі обставини, зазначені в цій статті, вмотивовану постанову про закриття виконавчого провадження, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби. Копія постанови надсилається у 3-денний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), якими видано виконавчий документ.

Постанова про закриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби або до суду в 10-денний строк з дня її одержання.