Комментарий

Доброго дня, Ігор.

Кримінальна відповідальність за декларування недостовірної інформації передбачена ст. 366–1 Кримінального Кодексу України (далі – КК). Відповідно до положень цієї статті, кримінальна відповідальність настає за подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», або умисне неподання суб’єктом декларування зазначеної декларації.

У кримінальному праві суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК). Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа (ч. 2 ст. 18 КК). Згідно ст. 366–1 КК кримінальній відповідальності за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації або умисне неподання декларації підлягає суб’єкт декларування. Отже, суб'єкт цього злочину спеціальний – суб’єкт декларування. Згідно з приміткою ст. 366–1 КК суб’єктами декларування є особи, які відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року (далі – Закон) зобов’язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Враховуючи положення ч. 1 та ч. 2 ст. 45 Закону [1], до суб’єкту декларування належать:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 3 Закону);

2) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 3 Закону), які припиняють або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

3) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування – посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у п.1 ч. 1 ст. 3 Закону (п.п. «а», п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону).

Перелік осіб, що уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, визначений п.1. ч. 1 ст. 3 Закону [1]. До них належать: державні діячи (Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем’єр-міністр України, міністри тощо), члени Центральної виборчої комісії, народні депутати України, депутати місцевих рад, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, судді, військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, працівники правоохоронних органів тощо.

Поняттю «Посадова особа юридичних осіб публічного права» Закон визначення не дає. Хоча, поняття «Посадова особа» зазначається у багатьох законодавчих актах (Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування» тощо), законодавче визначення цього поняття дають тільки Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 року та Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001року.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну службу» посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій [2]. Згідно ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету [3]. Отже, вказані закони основними ознаками посадової особи називають повноваження особи щодо здійснення нею організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

У той самий час, лист Міністерства юстиції України № 1332-0-26-13/11 від 22.02.2013 року зазначає, що для вирішення питання щодо визначення поняття «Посадова особа» необхідно виходити з правозастосовної практики, яка зазначає, що головним критерієм віднесення особи до кола посадових осіб є наявність в неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій [5]. В Методичних рекомендаціях «Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування», що розміщені на сайті Міністерства юстиції України зазначено, що до кола таких осіб слід відносити тих, які виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції [6]. При цьому, Пленум Верховного Суду України в постанові від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» (далі – постанова) вказав, що організаційно-розпорядчими обов'язками є обов'язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ та організацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів (начальники цехів, завідувачі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, керівні ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Під адміністративно-господарськими обов'язками розуміють обов'язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Особа є посадовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції чи обов'язки постійно, але й тоді, коли вона їх виконує тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці обов'язки чи повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом або посадовою особою [7].

Таким чином, бачимо, що поняття «Посадова особа» у законах та підзаконних актах тлумачиться по різному. У законах «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою є особа, яка здійснює організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції. Лист та Методичні рекомендації «Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування» Міністерства юстиції України посадовою особою визнають особу, яка виконує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції.

Слід зазначити, що сфера застосування поняття «Посадова особа», яке наведене у Законах «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування» обмежується виключно державною службою та службою в органах місцевого самоврядування. Тому, воно не повинне використовуватись по за межами цих законів за аналогією. Лист № 1332-0-26-13/11 від 22.02.2013 р. та Методичні рекомендації «Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування» Міністерства юстиції України не є нормативно-правовими актами, і не є обов'язковими для застосування на практиці. Проте, вказані документи мають роз'яснювальний характер стосовно визначення поняття «Посадова особа», що надається у Законі «Про запобігання корупції», отже, повинні використовуватися для з’ясування суб’єкту декларування, як суб’єкту злочину, передбаченого ст. 366–1 КК.

Слід вказати, що згідно положень п.п. «а», п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону суб’єктом злочину, передбаченого ст. 366– 1КК, є не будь-яка посадова особа, а тільки посадова особа юридичної особи публічного права. Згідно ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування [4].

Таким чином, на наш погляд, під поняттям «Посадова особа юридичних осіб публічного права», як суб’єкту злочину, передбаченого ст. 366-1 КК, слід розуміти особу, яка в юридичних особах публічного права займає посаду, пов’язану із виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконує такі обов’язки тимчасово чи за спеціальним повноваженням у встановленому законом порядку.

Підсумовуючи викладене, слід зробити наступні висновки.

1. Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 366-1 КК, – спеціальний ,– суб’єкти декларування, що визначені у п. 1, п.п. "а" п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції».

2. Під поняттям «Посадова особа юридичних осіб публічного права», як суб’єкту злочину, передбаченого ст. 366-1 КК, слід розуміти особу, яка в юридичних особах публічного права займає посаду, пов’язану із виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконує такі обов’язки тимчасово чи за спеціальним повноваженням у встановленому законом порядку.