Самовольно проникновение в дом

Добрый день, Ольга. Нет, такие действия банка неправомерные. Нотариус имеет полномочия делать исполнительную надпись. Однако не все так просто, все еще зависит объекта, на которое должно быть обращено взыскание. Кроме того, исполнительная надпись может производится в случае беспорной задолжности. А если вы говорите, что идет суд, то нотариус не имел право делать такую надпись. Кроме того, исполнительная надпись может быть оспорена в суде и в это время взыскание на имущество не проводится.

Вы можете обратиться с заявлением в полицию за проникновение на частную собственность и порчу имущества.

Доброї ночі.

Щодо валютних кредитів не все так просто зараз банку отримати заставне майно . Є практика розгляду даних справ , а саме:

Не може бути примусово або у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріусу стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно. Загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Тобто, однією з умов застосування цього положення є саме споживчий кредит наданий у іноземній валюті кредитними установами – резидентами України. Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Тобто інші кошти, отримані у вигляді кредиту для цілей відмінних від вищевказаних, не охоплюються терміном споживчого кредиту, а забезпечення таких зобов’язань іпотекою не захищено законом про введення мораторію.

Крім того, це положення діє за умов:

- що таке житло використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, й позичальника (майнового поручителя) не має у власності інше житло;

- загальна площа такого житла (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не повинна перевищувати 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

2) Не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки);

3) Кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Виникає питання, що ж робити з тими кредитами, які вже були переуступлені колекторським фірмам? Конституція України передбачає, що закони не мають зворотної сили часі, але не виключено визнання факторингових угод недійсними.

Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", де зазначено в ст. 3, що тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Також дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб'єктами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Отже, можна виділити шість умов, при наявності яких, застосовується Закон про мораторій:

1) Кредит видано в іноземній валюті;

2) Кредит повинен носити характер споживчого;

3) Предмет іпотеки є постійним місцем проживання позичальника або майнового поручителя, якщо його особа є відмінною від позичальника;

4) Предмет іпотеки повинен мати площу не більшу встановленої законом;

5) Предмет іпотеки не знаходиться на території, визнаній тимчасово окупованій;

6) Іпотекодавець чи позичальник не відносяться до категорії осіб, які є суб’єктами Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції»

Тобто, позовні заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено споживчі кредити в іноземній валюті, які перебувають на час дії Закону на розгляді судів розглядаються, а в задоволенні позову відмовляється у зв’язку із дією відповідного мораторію. Важливо звернути увагу, що в таких випадках у задоволенні даних позовів відмовляється не з мотивів безпідставності позовних вимог, така відмова має лише тимчасове правове значення і позичальник може звернутись із вказаним позовом після закінчення дії мораторію.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», закон втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

З огляду на проблемні питання, що виникли у місцевих судах, слід зазначити наступне. Із узагальнення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, вбачається, що при ухваленні рішення суд вважає, що мораторій на примусове відчуження житлових приміщень, що є предметом іпотеки за валютними кредитами, не може бути підставою для відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, залишення позовної заяви без розгляду, зупинення чи закриття провадження за такою позовною заявою, мораторій поширюється лише на виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки – його примусову реалізацію з прилюдних торгів в ході виконавчого провадження.

Однак, така позиція є помилковою, оскільки даний Закон є обов’язковим для всіх органів державної влади, а не тільки для органів виконавчої служби, оскільки в ньому нема посилань на його дію на окремі державні органи. Крім того, Верховний Суд України в аналізі судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна, робить наголошення на тому, щоб суди звертали увагу на Закон про мораторій та при наявності умов передбачених в законі, застосовували його при ухваленні рішень (Глава 7, сторінка 58 аналізу Верховного Суду України).

Прикладами правильної судової практики у справах, які підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є наступні цивільні справи.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області по справі № 635/2519/14-ц від 23 липня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА 1, третя особа Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі, набуття у власність та виселення, оскільки, житловий будинок на яку позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити відповідача, є предметом іпотеки як забезпечення зобов’язань за споживчим кредитом, виданий йому в іноземній валюті; це майно використовується ОСОБА 1, як місце постійного його проживання, загальна площа житлового будинку не перевищує встановлені межі квадратних метрів Законом про мораторій; у власності ОСОБА 1 не знаходиться інше нерухоме майно.

Тобто, дані правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому рішення прийнято правомірно.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 травня 2014 року по справі № 641/2243/14-ц, позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Відповідачем була подана апеляційна скарга на вищезазначене рішення, апеляційний суд Харківської області 18.06.2014 апеляційну скаргу задовольнив, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова скасував. У своєму рішенні апеляційний суд Харківської області посилається на Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що відповідач отримала кредит у банку в іноземній валюті та є підстави для застосування мораторію.

Отже, судом першої інстанції не було прийнято до уваги те, що кредит був отриманий в іноземній валюті та житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальниці, а отже, дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюється на вказані правовідносини.

В іншій справі ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 листопада 2014 року по справі № 649/4969/14-ц залишено без змін заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 липня 2014 року, яким частково задоволено позовні вимоги, стягнуто в солідарному порядку з особи 1 та особи 2 на користь ТОВ «ОТП Факторіинг України» заборгованість за кредитним договором, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. В ухвалі зазначено, що 07 червня 2014 року набрав чинності ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», судом встановлено, що особа 1 отримала кредит в іноземній валюті, а квартира, яка є предметом іпотеки використовується майновим поручителем особа 2, як місце постійного проживання та інше нерухоме житлове майно у власності особа 2 не знаходиться. За таких обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність фактичних підстав для стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителя та відмовив у зверненні стягнення на предмет іпотеки.

Потрібно звернути увагу на те, що у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних та кримінальних справ склалася різна практика стосовно можливості скасування рішень судів попередніх інстанцій ухвалених до набрання чинності ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Для прикладу наводимо практику стосовно того, що касаційний суд зазначає про можливість такого скасування.

Так, в ухвалі Вищого Спеціалізованого Суду України від 01.10.14 по справі № 6-197214 (294) зазначено, що скасовуючи рішення суду першої інстанції від 19.02.14 про звернення стягнення на предмет іпотеки та рішення суду апеляційної інстанції від 09.04.14 про викладення другого абзацу рішення в іншій редакції суд касаційної інстанції звернув увагу на наступне.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», нормами якого встановлено тимчасову заборону у визначених цим законом випадках на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки. Оскільки на час перегляду справи у суді касаційної інстанції вказаний закон є чинним і підлягає застосуванню, судові рішення підлягають скасуванню, так як з матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА 1 отримав кредит у іноземній валюті.

В іншій ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 10 грудня 2014 року по справі № 6 – 37082св14, за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА 1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2014 року, зазначено, що норми Закону про мораторій містять як норми матеріального права, так є і процесуальними нормами, які необхідно застосовувати судам на будь-якій стадії розгляду справи, враховуючи, що саме поняття «мораторій» є відстроченням виконання зобов’язань, що встановлюються на певний термін. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує , яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Тобто, встановивши галузь, або інститут права, що регулюють спірні правовідносини, суд має перейти до конкретного правозастосування – визначити ту норму права, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, з урахуванням змісту вказаної норми, наявність її офіційного тлумачення, а також дію норми права у часі, просторі та за колом осіб.

Набрання чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» після прийняття рішення судом першої інстанції не позбавляє права, а зобов’язує суд апеляційної інстанції застосувати його норми при перегляді рішення суду першої інстанції, як і не виключає того, що суд має застосовувати цей закон за наявності критеріїв, викладених у ст. 1 цього Закону.

Однак існує інша практика з даного питання.

Ухвалою ВССУ від 17 грудня 2014 року по справі № 6-36980св14 скасовано рішення апеляційного суду Харківської області від 27 серпня 2014 року та передано справу на новий апеляційний розгляд. При цьому зазначено, що застосувавши на стадії апеляційного провадження Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що сам по собі наведений вище Закон України не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час його ухвалення місцевий суд і не міг його застосувати, так як його не існувало, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке існувало на час його ухвалення.

Таким чином, питання стосовно можливості скасування рішення суду з підстав набрання чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» яке ухвалено ще до набрання чинності залишається відкритим.

Слід підкреслити, що в законодавстві України мораторій розуміється як тимчасове відстрочення виконання зобов'язань або заборона вчинення певних дій, що вводиться уповноваженим органом державної влади в певній частині або на всій території країни, для певної категорії або для всього населення країни з підстав, що прямо передбачені законом та пов'язані з настанням надзвичайних обставин. Таким чином мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від нього, у зв’язку з цим, обставини передбачені мораторієм не підпадають під дію ст. 57 ЗУ «Про заставу», якою передбачено відшкодування шкоди державою у разі прийняття законодавчих актів, які припиняють заставне майно.

З тих самих підстав не підлягає застосуванню ст. 56 ЗУ «Про заставу», щодо незмінності умов договору застави на весь строк дії договору, оскільки мораторій не змінює правила застави та умови договору, а тимчасово їх зупиняє (відстрочує).

У зв’язку з прийняттям Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» вважаємо за потрібне звернути увагу на деякі проблемні питання, пов’язані з набранням ним чинності.

1. Залишилося без уваги питання застосування Закону до справ за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, що на момент набрання чинності розглядаються судом. Законодавець не передбачив, як само повинні вирішуватись такі спори. Зрозуміло, що введений мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє кредитору захищати свої права у зазначений спосіб. Однак, відмова у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права на повторне звернення до суду з такими позовними вимогами після припинення дії мораторію.

2. Беручи до уваги, що відповідно до п. 3 ч. 1 Закону України №13.04-VII від 03.06.14 кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, то залишається незрозумілим можливість врегулювання ситуації про продаж кредитного портфелю банку іншій фінансовій установі під час процедури ліквідації банку.

3. Якщо родина має декілька об’єктів нерухомості, однак, всі вони зареєстровані на іншого з подружжя, а іпотечне майно перебуває у власності особи, за якою іншого майна не зареєстровано. В даному випадку фактично все майно є сумісно нажитим майном подружжя, однак юридично за іпотекодавцем зареєстровано тільки одне нерухоме майно, яке знаходиться в іпотеці.

4. Згідно ч. 6 Закону України №13.04-VII від 03.06.14, дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб’єктами Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції». Однак, відповідно до ст. 4 цього Закону, суб’єктами відповідальності за корупційне порушення можуть бути будь-які особи, у тому числі працівники юридичних осіб (ч. 4 ст. 4) та фізичні особи у разі одержання від них неправомірної вигоди особами п. 1-4 ч. 5 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції».

5. Не вирішеним залишається питання стосовно можливості виселення осіб з іпотечного майна, на яке вже звернуто стягнення до набрання Закону України №13.04-VII від 03.06.14 чинності.

Так Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо посилення захисту прав позичальників» № 1610 від 24.12.14, яким передбачено зміни до п. 1 Закону України №13.04-VII від 03.06.14, щодо неможливості у будь-якому порядку виселення осіб, які підпадають під дію мораторію. Однак Президент України наклав вето на вказаний Закон відповідно до п. 30 ст. 105 Конституції України і повернув до Верховної ради Закон до Верховної ради на повторний розгляд. Таким чином питання про можливість виселення таких осіб залишається відкритим.

Суддя судової колегії судової палати

у цивільних справах

апеляційного суду Харківської області І.С. Кіпенко

Начальник відділу судової статистики

та узагальнення судової практики А.В. Киричок