перерва на обід та відпочинок

Розглянемо спочатку, що таке перерва в розумінні трудового законодавства, якою має бути її тривалість і чи можна від неї відмовитися. Отже, відповідно до ст. 66 КЗпП України, працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Така перерва не включається у робочий час і, як правило, надається через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому працівникам надається право використовувати час такої перерви на свій розсуд, з можливістю відлучатися з робочого місця.

Варто зазначити, що КЗпП України визначає лише максимальну тривалість обідньої перерви (дві години), не встановлюючи чітко регламентованого мінімуму. Разом з тим, відповідно до Листа Мінсоцполітики № 31/13/133-12 від 03.02.2012, її тривалість має бути такою, щоб перерва виконувала своє призначення (прийом їжі та перепочинок). Наприклад, для працівників з гнучким режимом робочого часу (ГРРЧ), рекомендована мінімальна тривалість перерви на відпочинок і харчування становить 30 хвилин (див. п. 3.1 Методичних рекомендацій щодо встановлення гнучкого режиму робочого часу, затверджених Наказом Мінсоцполітики № 359 від 04.10.2006).

Чи можна повністю скасувати обідню перерву за ініціативою працівника? Однозначно ні, оскільки така перерва є однією обов’язкових гарантій, у тому числі щодо охорони праці, встановлених трудовим законодавством. Тому будь-які домовленості щодо скасування такої перерви, навіть якщо вони ініційовані самим працівником, будуть недійсні (ст. 9 КЗпП, ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про охорону праці»), а роботодавець може бути оштрафований за порушення трудового законодавства.

Єдиний виняток, передбачений законодавством для робіт, де через умови виробництва перерву встановити не можна (наприклад, за певних обставин для сторожа). Та навіть у такому випадку працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу (ч. 4 ст. 66 КЗпП України).

Щодо можливості зменшення тривалості обідньої перерви порівняно з загальноприйнятою однією годиною, то це цілком можливо. Однак при цьому важливо пам’ятати, що тривалість такої перерви не може бути абсолютно номінальною, коли очевидно, що вона є недостатньою для приймання їжі та хоча б мінімального відпочинку працівника між роботою (наприклад, 10 хвилин). Варіант тривалості 30 хвилин і довше, в розумінні мінімізації ризиків штрафу за порушення трудового законодавства через недостатність перерви, є набагато кращим.

Що стосується документального оформлення скороченої тривалості обідньої перерви, то воно буде різним у випадку, коли дана перерва встановлюватиметься роботодавцем для всіх працівників підприємства чи тільки для окремих співробітників на їхнє прохання. Важливо: в останньому випадку згода роботодавця є необхідною передумовою!

Якщо така перерва встановлюється для всіх працівників, то найкращим варіантом буде зафіксувати її тривалість або час початку та завершення у правилах внутрішнього розпорядку, з яким всі працівники ознайомлюються під розписку при прийомі на роботу.

Щодо встановлення для окремих працівників за власною ініціативою скороченої обідньої перерви та відповідно закінчення робочого дня раніше, рекомендуємо оформлювати це додатковою угодою до трудового договору. В ній варто зробити примітку, що даний режим був ініційований самим працівником і він підтверджує, що погоджена скорочена тривалість обідньої перерви є достатньою для харчування та відпочинку між роботою.

Така додаткова угода підписується працівником та роботодавцем. У випадку, якщо письмовий трудовий договір не укладався, варто задокументувати це питання через лист-заяву від працівника з відповідним проханням та наказом роботодавця, з яким працівник ознайомлюється під розписку (щодо змісту наказу та заяви – див. рекомендації щодо додаткової угоди до трудового договору, зазначені вище).Реалізація такого варіанту режиму цілком можлива, якщо роботодавець згоден на це.

Знову ж таки, якщо даний режим поширюється роботодавцем на всіх працівників, він встановлюється у правилах трудового розпорядку підприємства, де зазначаються час початку та закінчення щоденної роботи на підприємстві (ст. 57 КЗпП України).

При індивідуальному графіку, час початку та закінчення робочого дня варто прописати у трудовому договорі (чи додатковій угоді до нього), або оформити це через заяву працівника та відповідний наказ, з яким працівник має бути ознайомлений під розписку.

Отже, як бачимо, при бажанні та наявності згоди обох сторін трудового договору (роботодавця та працівника) можна встановити обідню перерву скороченої тривалості та перенести час початку та закінчення робочого дня. Але скоротити години роботи через повну відмову від обідньої перерви, відповідно до нашого трудового законодавства не вдасться.