Юридична відповідальність

При всьому різноманітті визначень поняття «організаційно-правовий механізм захисту (охорони) довкілля» має певні загальні риси: – по-перше, це діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;– по-друге, це діяльність у сфері публічних екологічних відносин, що виникають у зв’язку з охороною навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних ресурсів; – по-третє, ця діяльність має чітку окреслену управлінську (адміністративно-правову) спрямованість. Так, організаційно-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища – механізм організації й системи діяльності органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування у сфері публічних екологічних відносин, що виникають у зв’язку із захистом (охороною) довкілля та забезпеченням екологічної безпеки. Існування ефективного національного організаційно-правового механізму захисту довкілля забезпечуватиме екологічну безпеку, підтримуватиме екологічну рівновагу на території України та забезпечить більш повну інтеграцію екологічної політики до інших галузевих політик у країні. Відповідно до ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., екологічна безпека – такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та забезпечується попередження виникнення небезпеки для здоров’я людей.угувати інструментами забезпечення перетворень у країні. 1. Закон України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» (2010 рік) та Розпорядження КМУ «Про затвердження національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011–2015 роки» (2011 рік). Стан зазначених документів залишається невизначеним з позиції їхньої ефективності. Ці документи проходили низку відомчих погоджень, у тому числі й з метою актуалізації завдань та їхнього узгодження з міжнародними зобов’язаннями України (зокрема, з угодою про асоціацією між Україною та ЄС), було здійснено аналіз їх виконання – Оцінка виконання стратегії державної екологічної політики України до 2020 року та національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011–2015 рр. та внесено відповідні корективи у 2014–2015 роках, а такожпройшли й громадські обговорення, але обидва документи із запропонованими змінами так і не були внесені на розгляд КМУ та ВРУ е були внесені на розгляд КМУ та ВРУ. 2. Відбулося 27 червня 2014 року підписання Угоди про асоціацію (далі – УА) між ЄС та Україною (Глава 6 «Навколишнє середовище»). УА є потужним стимулом для реформування екологічної політики. Упродовж 2014–2018 рр. основна увага в процесі імплементації УА була зосереджена на створенні (реформуванні) організаційно-правових механізмів захисту довкілля (управління довкіллям) та інтеграції екологічної політики в інші галузі національної політики, зокрема впровадження в Україні ОВД (оцінка впливу на довкілля) та СЕО (стратегічна екологічна оцінка), що на практиці реалізовано знову ж таки фрагментарно. Питання охорони навколишнього природного середовища та сталого розвитку не набули пріоритетності в межах політичного діалогу на найвищому рівні в зазначений період. Треба відмітити, що на забезпечення застосування імплементації управлінських реформ у межах УА на національному рівні розроблено «точкові» документи з екологічним компонентом, а саме 3. Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про стратегіюнаціональної безпеки України». Стратегія визначила у 2015 році пріоритети екологічної безпеки держави: збереження природних екосистем, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, створення ефективної системи моніторингу довкілля, забезпечення контролю джерел забруднення атмосферного повітря, зниження рівня забруднення ґрунтів; 4.«План пріоритетних дій Уряду на 2016 рік», схвалений постановою ВРУ від 14 квітня 2016 року № 1099-VIII. План передбачав реалізацію положень програмних документів щодо реформування системи державного нагляду та створення єдиного інтегро-ваного органу природоохоронного контролю в межах екологічної складової частини УА. Так, процес не завершено. Треба відмітити, що виконання зазначеного Плану та концепції реформування держнагляду у сфері охорони навколишнього природного середовища для Мінприроди як центрального органу виконавчої влади зумовило початок процесу реформування Державної екологічної інспекції шляхом її ліквідації та створення нового органу – Державної природоохоронної служби України (ДЕРЖЕКОБЕЗПЕКА) як єдиного контролюючого органу у сфері довкілля (замість 7-ми органів виконавчої влади, таких як Держгеокадастр, Держгеонадра, Держлісагенство, Держрибагенство, Держпродспоживслужба, Укртрансбезпека. Так, ДЕРЖЕКОБЕЗПЕКА мала виконувати всі контрольні функції зазначених 7-ми контролюючих органів, та в компетенції служби мають бути враховані вимоги Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди, а також здійснення функцій екологічного моніторингу. Отже, відбулась реформа Державної екологічної інспекції, яка має на меті підвищення дієвості природоохоронного контролю в процесі децентралізації шляхом передачі окремих функцій природоохоронного контролю місцевим громадам, а також організація діяльності інституту громадських інспекторів з охорони довкілля на базі місцевих громад. Треба відмітити та зазначити низький рівень поінформованості місцевої влади про процес імплементації екологічної складової частини УА, оскільки наразі він зосереджений головним чином на адаптації законодавства України в тій чи іншій сфері до європейських норм і стандартів