звільнення в зв'язку із реорганізацією

Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Таким чином звільнення зазначених категорій жінок з підстав, передбачених статтями 40 і 41 КЗпП, й за іншими підставами, які кваліфікуються як звільнення (розірвання трудового договору) з ініціативи власника законодавством України заборонено. Згідно зі статтею 179 КЗпП за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства, а також у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Деякі роботодавці при скороченні штату працівників допускають скорочення посад, які обіймають жінки, незважаючи на те, що вони знаходяться у відпустці для догляду за дитиною, мотивуючи це тим, що їх не звільняють, а лише скорочують відповідні посади. Проте зазначені дії є неправомірними. Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно посада жінки, яка знаходиться у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не є вакантною, і прийняття працівників на цю посаду можливе тільки по строковому трудовому договору (частина друга статті 23 КЗпП) на період до виходу з відпустки для догляду за дитиною основного працівника. Жінок, зазначених у ст. 184 КЗпП України неможливо звільнити і з інших підстав, якщо вони підпадають під кваліфікацію звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органом, наприклад за п. 7 ст.40 КЗпП (появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння) або за п. 4 ст.40 КЗпП ( прогул без поважних причин). Якщо працівницю незаконно звільнили, а згодом суд ухвалив рішення про поновлення її на роботі, власник або уповноважений ним орган повинен поновити таку жінку на роботі з виплатою середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Якщо жінку звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення її на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, повинен зобов'язати ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, відповідних випадках-правонаступника) виплатити працівниці заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Гарантії, встановлені статтею 184 КЗпП, поширюються відповідно до статті 186-1 КЗпП також на батьків, які виховують дитину без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів. Звільнення за пунктом 2 статті 36 КЗпП у зв’язку із закінченням строку трудового договору не належить до звільнення з ініціативи власника, тобто звільнення осіб, які належать до згаданих вище категорій, на цій підставі допускається.