Стаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщині, ЦКУ

За нормами статті 1241 цивільного кодексу від 16 січня 2003-го року, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку. У статті 1224 цивільного кодексу визначено коло осіб, які не мають права на спадкування. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку для прийняття спадщини він не заявив про відмову від неї.
Згідно із рішенням конституційного суду у справі про право на обов’язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця від 11.02.2014, приводом до якого було неоднозначне застосування судами України положення частини першої статті 1241 цивільного кодексу, за своєю юридичною природою свобода розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту (свобода заповіту) є одним із основоположних принципів спадкового права, при цьому вона не є абсолютною. Вищеназваним кодексом визначено обмеження волі заповідача щодо права розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов’язкову частку у спадщині. Перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлений указаними положеннями кодексу, є вичерпним і дає підстави віднести цих осіб до членів сім’ї чи найближчих родичів спадкодавця. Незалежно від змісту заповіту право на обов’язкову частку у спадщині мають, зокрема, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, які в установленому законодавством порядку визнані інвалідами I, II чи III групи. Заповіт за своєю правовою природою є одностороннім правочином–дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

На думку авторів коментаря цивільного кодексу Амірової Ю. В., Багача Е. М. та ін., коментована стаття присвячена правовому регулювання інституту обов'язкової частки у спадщині, який призначений для задоволення матеріальних інтересів окремих осіб-найближчих родичів спадкодавця і має на меті звуження свободи заповіту. Можливий позов тут може бути обґрунтований існуванням негативних відносин між спадкодавцем і спадкоємцем та іншими обставинами, які мають істотне значення.

Відповідно до листа (акт рекомендаційного характеру) міністерства юстиції від 11.10.2011, деякими приватними нотаріусами при видачі свідоцтва про право на спадщину  за заповітом  неправомірно не перевірялось коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині (Вінницька область). Обгрунтовані постанови про відмову стосувались пропущення строків для прийняття спадщини, встановленого чинним законодавством, відсутності документів, які  підтверджують право спадкодавця на спадкове майно, відсутності документів, які підтверджують родинні відносини по відношенню до спадкодавця, відсутності  документів, які підтверджують право на обов'язкову частку тощо.

За практичною статтею на сайті http://old.minjust.gov.ua, у встановлених законом випадках суд, з урахуванням відносин між спадкоємцями, що мають право на обов’язкову частку (а також за інших обставин, що мають істотне значення), може зменшити її розмір. Це може бути, наприклад, коли здійснення права на обов’язкову частку у спадщині перешкоджає можливості передати спадкоємцеві за заповітом майно, яким спадкоємець, що має право на обов’язкову частку, за життя спадкодавця не користувався, а спадкоємець за заповітом використовував його для проживання (будинок чи інше житлове приміщення). Можуть бути враховані відносини між спадкоємцями і спадкодавцем, які існували за життя останнього, а також інші обставини, які мають істотне значення (наприклад, майновий стан спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині). За практичною статтею із сайту http://www.just.gov.ua/-спадкоємець, який претендує на обов'язкову частку у спадщині повинен подати заяву про прийняття спадщини. Фактичне прийняття обов'язкової частки у спадщині законодавством не передбачено.

Серед підстав для зменшення обов'язкової частки у спадщині на практиці вказують: 1) непідтримання спадкоємцем зв'язків зі спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому; 2) погане поводження із ним; 3) нездійснення належного догляду; 4) надання заздалегідь неправдивих свідчень у суді проти спадкодавця; 5) звинувачення спадкодавця у вчиненні тяжкого злочину; 6) неповідомлення про те, що готується замах на життя спадкодавця; 7) не надання спадкодавцеві допомоги, коли той перебував у небезпеці; 8) аморальна поведінка обов'язкового спадкоємця не лише щодо спадкодавця, а й щодо інших спадкоємців, зокрема й тих, хто має право на обов'язкову частку; 9) виокремлення спадкоємцю певної частки майна ще за життя спадкодавця. Спадкування обов'язкової частки є правом, а не обов'язком спадкоємця. У зв'язку з чим такі особи мають реалізувати своє право шляхом прийняття спадщини, та, відповідно, можуть відмовитися від нього. При цьому малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не відмовилися від неї. Іншими обставинами, які мають істотне значення, в юридичній практиці можуть вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні стосунки, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця тощо. Зменшення розміру обов'язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця. Цивільний кодекс не містить норм, відповідно до яких можливе застосування точно такого захисту цивільних прав та інтересів, як позбавлення, скасування обов'язкової частки в спадщині.

За випадком з практики-за життя дружини спадкодавця між нею та її батьками склалися неприязні стосунки, а також, не зважаючи на тяжку хворобу, батьки не надавали своїй доньці необхідної матеріальної чи моральної допомоги, а своїми вчинками тільки пригнічували її стан. Враховуючи останню волю покійної, було подано цивільний позов. Судом було прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме про зменшення обов’язкової частки батьків (пенсіонерів) у спадщині, що залишилась після смерті дружини нашого клієнта, до 1/4 частини, яка б належала кожному б з них у разі спадкування за законом.