договір поставки

Наведені визначення з ГКУ та ЦКУ не є ідентичними.

По-перше, ЦК України обмежує коло постачальників та покупців особами, які здійснюють підприємницьку діяльність. Під останньою ст. 42 Господарського кодексу України визначає самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Водночас ГК України визнає постачальником (покупцем) як суб'єкта підприємницької діяльності, так і не підприємницької. Зазначена відмінність може бути певним чином узгоджена при використанні ст. 86 ЦК України, яка дозволяє здійснювати підприємницьку діяльність і непідприємницьким товариствам (споживчим кооперативам, об'єднанням громадян тощо) та установам, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

По-друге, якщо за ГК України сфера застосування договору поставки обмежена сферою господарювання, то ЦК України встановлює обмеження менш значні: договір поставки може укладатися у підприємницькій діяльності, а також може використовуватися в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням. Тобто ЦК України не містить заборон застосування договору поставки у відносинах між виробником чи торговельною організацією щодо матеріально-технічного забезпечення статутної діяльності закладів медицини, культури, релігійних та інших організацій.

По-третє, ЦК України передбачає обов'язкове передання товару у власність покупця, натомість ГК України не містить такої вказівки. А тому цілком можливою є ситуація, коли за договорами поставки товар може передаватися у повне господарське відання або оперативне управління суб'єкта господарювання. Це у першу чергу стосується державних або комунальних підприємств.Частина 1 коментованої статті дає легальне визначення договору поставки. Так, договором поставки визнається господарський договір, за яким одна сторона, яка поіменована законодавцем як постачальник, зобов'язується у визначені строки (строк) передати чи поставити товари (товар) іншій стороні - покупцеві, а останній зобов'язується прийняти товар (товари) та оплатити його.

Ще одна дефініція договору поставки міститься у ч. 1 ст. 712 ЦК України, яка визначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.Основні ознаки договору поставки дозволяють відмежувати його від інших видів договору купівлі-продажу, що регулюються ГКУ та ЦКУ, зокрема від договору контрактації сільськогосподарської продукції та договору роздрібної купівлі-продажу.Частина 3 коментованої статті визначає суб'єктний склад договору поставки. Як постачальником, так і покупцем договору можуть бути лише суб'єкти господарювання, а саме учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність. До них ГК України відносить: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.4. У ч. 4 ст. 265 ГК України міститься дуже важливе положення щодо умов договору поставки: вони повинні укладатися відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів INCOTERMS.

INCOTERMS - це всесвітні стандарти договірної діяльності, що полегшують ведення міжнародної торгівлі. Вперше звід міжнародних правил тлумачення торговельних термінів було розроблено та опубліковано Міжнародною торговою палатою в 1936 р. Ці правила відомі як "Інкотермс-1936". Пізніше були внесені зміни та доповнення 1953, 1967, 1976, 1980, 1990, 2000 р. Основною причиною черги нових редакцій Інкотермс була потреба їх адаптації до сучасної комерційної практики. Так, при перегляді Інкотермс у 1990 р., у статтях, що стосувалися обов'язку продавця надати докази поставки, було дозволено замінити паперовий документообіг електронним обміном даними (EDI-повідомленнями) за умови, що сторони заздалегідь домовилися здійснювати спілкування за допомогою електронної пошти.Відповідно до ч. 4 ст. 263, ч. 1 ст. 265 ГК України така господарсько-торговельна діяльність, як матеріально-технічне постачання та збут продукції, опосередковується господарськими договорами поставки та купівлі-продажу. Враховуючи вказане, ч. 5 коментованої статті забороняє здійснювати поставку товарів без укладення договору поставки. Винятки із загального правила може бути встановлено лише законами України, які повинні передбачати як випадки, так і порядок здійснення поставки без укладення відповідного договору.

Різниці немає.