Трактування розділу 5 Кодексу України про надра

Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62-71 Господарського кодексу. Згідно зі ст. 62 Господарського кодексу України:Господарська діяльність централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню у порядку, встановленому законом. В законі визначено, що особи винні в провадженні діяльності з централізованого питного водопостачання та водовідведення без ліцензії або з порушенням ліцензійних умов притягаються до відповідальності згідно із законами України. Отже, суб’єктам господарювання, що здійснюють централізоване водопостачання та водовідведення, обов’язково потрібна ліцензія на провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення.Підприємства з експлуатації системи водопостачання і водовідведення (каналізації), в залежності від обсягів роботи, ділять на: – великі, продуктивністю більше 200 тис. м3 на добу; – середні, продуктивністю від 20 до 200 тис. м3 на добу; – дрібні, продуктивністю до 20 тис. м3 на добу.Виробничі потреби чи не кожного підприємства пов’язані із необхідністю забезпечення безперебійного водопостачання. І якщо у населених пунктах (місцевостях) із центральним водопостачанням це питання вирішити простіше, то на інших територіях підприємствам для задоволення таких потреб часто доводиться мати власні свердловини.

Нагадаємо, що свердловина служить для видобування підземних вод, які можуть використовуватися як для забезпечення санітарно-гігієнічних потреб підприємства, так і для обслуговування виробничих процесів, а іноді навіть для постачання води іншим споживачам (наприклад, населенню).Оскільки свердловина нерозривно пов’язана із земельною ділянкою (на цьому детально зупинимося нижче), а також служить для видобування води як корисної копалини, то є очевидним, що для правомірного користування свердловиною підприємству необхідно оформити речове право на земельну ділянку, на якій така свердловина розміщуватиметься.

Види речових прав на земельні ділянки та порядок набуття таких прав передбачені, зокрема, в главах 14-161 розділу ІІІ Земельного кодексу України (ЗК) та Книзі 3 Цивільного кодексу України (ЦК). Це, насамперед:

• право власності;
• право постійного користування земельною ділянкою;
• оренда (суборенда);
• емфітевзис (право користування земельною ділянкою для сільгосппотреб);
• суперфіцій (право користування земельною ділянкою для забудови).До Державного реєстру артезіанських свердловин включаються відомості про артезіанські свердловини, у тому числі недіючі, незалежно від місця розташування, на підставі даних, що містяться у паспортах артезіанських свердловин.Форма такого паспорту затверджена спільним наказом Мінприроди та Мінрегіону від 06.04.2016 № 145/84, однак виготовлені до набрання чинності цим наказом паспорти на артезіанські свердловини залишаються чинними. Копії вказаних паспортів щороку до 1 грудня подаються до Держгеонадр суб’єктами господарювання, які є власниками або користувачами земельних ділянок, у межах яких розташовані та експлуатуються артезіанські свердловини.

  Вказана форма паспорту є обов’язковою для виконання всіма суб’єктами господарювання - водокористувачами. Разом із тим, складання (заповнення) паспорта здійснює спеціалізована бурова організація, яка має дозвіл на виконання такого виду робіт відповідно до статті 106 Водного кодексу України (ВК). У разі якщо спеціалізована бурова організація не має можливостей визначити показники води самостійно, показники води визначає акредитована (атестована) лабораторія.

  Суб’єкти господарювання - водокористувачі, у свою чергу, складають (заповнюють):

  • додаток до паспорта артезіанської свердловини «Опис артезіанської свердловини»;
  • розділ 8 додатка «Опис артезіанської свердловини», до якого вносяться інші відомості, які бажає повідомити водокористувач.

  Кожен аркуш паспорта повинен бути скріплений підписом уповноваженої особи та печаткою (за наявності) організації, що створила (заповнила) паспорт.Окрім державної реєстрації самої свердловини у вказаному вище реєстрі, виникає питання щодо необхідності реєстрації речових прав на таку свердловину.

  Так, ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України (ЦК) до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) відносить земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими ж визнаються речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ч. 2 вказаної статті).

  Подібне визначення містить і ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV.

  Відтак, Мінюст у Методичних рекомендаціях стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках право власності на які підлягає державній реєстрації (затверджені наказом від 14.04.2009 № 660/5, надалі – Методичні рекомендації № 660/5) підсумував, що ураховуючи наведені законодавчі акти, можна виділити такі ознаки нерухомої речі:

  1) ці об’єкти розташовані на земельній ділянці та нерозривно пов’язані з землею, тобто вони не можуть існувати без землі;

  2) переміщення зазначених об’єктів є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.Отже, вищенаведені законодавчі приписи дають підстави для висновку, що артезіанська свердловина є нерухомим майном, оскільки вона не може існувати без землі та має значення і цінність у її місцезнаходженні (тобто її переміщення є неможливим без її знецінення та зміни призначення).

  Такий висновок знайшов відображення і у судовій практиці – див., наприклад, постанову Вищого господарського суду України від 28.11.2017 у справі № 922/3341/16 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 у справі № 814/2953/17.У п. 8 Порядку № 963 передбачено, що відомості про об’єм видобутих підземних вод водокористувачі вносять до автоматизованої системи обліку видобутих підземних вод. Процедуру передачі таких даних визначено у Порядку внесення відомостей про об’єм видобутих підземних вод водокористувачами до автоматизованої системи обліку видобутих підземних вод, затвердженому наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 23.03.2016 № 110 (надалі – Порядок № 110).

  Так, дані з вимірювальних приладів про об’єми видобутих підземних вод в автоматичному режимі мають передаватися до Мінприроди. Однак якщо підприємство використовує засоби вимірювання без обладнання, яке дає змогу автоматично передавати таку інформацію до Мінприроди, то воно зобов’язане вносити відомості про об’єм видобутих підземних вод самостійно через мережу інтернет один раз на добу через Персональний кабінет водокористувача автоматизованої системи обліку з використанням ЕЦП (п. 6 Порядку № 110).У відповідності до ст. 49 Водного кодексу України (ВК) спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. У статті 48 ВК визначено, що спеціальним водокористуванням є забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

  Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.Отже, якщо підприємство забирає/використовує менше ніж 5 куб. м води на добу, йому не потрібен дозвіл на спеціальне водокористування. Коли обсяг забору води більший ніж 5 куб. м на добу і підприємство при цьому не здійснює вищевказані види діяльності, підприємство мусить отримати такий дозвіл.Щоб отримати дозвіл, підприємство має звернутися до територіального органу Держводагенства Підземні води: мінеральні (лікувальні, лікувально-столові, природні столові); питні (для централізованого водопостачання, для нецентралізованого водопостачання); промислові; технічні; теплоенергетичні відносяться до корисних копалин загальнодержавного значення, перелік яких затверджений постановою КМУ від 12.12.1994 № 827.

  У відповідності до ч. 2 ст. 5 Кодексу України про надра родовища корисних копалин - це нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання. При цьому надра надаються у користування, зокрема, для видобування корисних копалин (ч. 1 ст. 14 Кодексу про надра), яке здійснюється без надання гірничого відводу, але на підставі спеціального дозволу (ст. ст. 16, 21 цього Кодексу).

  Тож окрім дозволу на спецводокористування, суб’єкту господарювання – власнику свердловини слід вирішити питання про отримання спеціального дозволу на користування надрами.

  При цьому вищі судові інстанції вже давно та послідовно притримуються позиції, що спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 922/3711/18).

  Разом із тим, ст. 23 Кодексу про надра визначено випадки, за яких господарюючі суб’єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу.

  Так, землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціального дозволу видобувати підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 куб. м на добу.