Як надати землю членам СФГ після смерті голови

НЕ успадковується підтверджене актом на право постійного користування право на з/д для створення селянського фермерського господарства, таке право припиняється (ВСУ від 23 листопада 2016р. у справі №6-3113цс15)Частина 2 ст. 144 ГК України зазначає, що право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Отже, без державної реєстрації підприємства як цілісного майнового комплексу ні відчуження, ні спадкування цілісного майнового комплексу не можливе.

Законом України «Про внесення змін до Зако­ну України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010 р. зроблено першу спробу запровадити механізм практичної реалізації вищевказаних норм, що бачимо у змінах до ст. 191 ЦК України, частина третя якої доповнена абзацом другим такого змісту: Права на земельну ділянку та інші об’єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Вказані зміни набувають чинності з 1 січня 2012 року.

Така сама проблематика і зі спадкуванням прав на фермерське господарство як цілісний майновий комплекс (ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство»). Вказана норма відсилає до інших законодавчих актів, які наведені вище. До того ж ч. 2 цієї статті вказує на певні обмеження у спадкуванні цих прав, а саме: якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для цього регіону.Статтею 20 Закону України «Про фермерське господарство» вказано, що майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Але цю норму слід сприймати з урахуванням поло­жень установчих договорів про створення фермерського господарства (якщо господарство створюється двома і більше особами) і відповідних рішень засновника (якщо господарство створюється однією особою). В цих документах має бути обумовлено правовий титул майна, яке передається на баланс фермерського господарства.

Таке розуміння цієї статті зумовлено дією ч. 3 ст. 114 ГК України і застосуванням до цих відносин ч. 3 ст. 55 ГК України, якою визначено, що суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції в цьому Кодексі та інших законах. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 135 ГК власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання.

Отже, відповідно до вказаних вище норм ГК майно може належати фермерському господарству не лише на праві власності, а й на праві господарського відання.

Суб’єкт господарювання володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника, що має бути чітко передбачено статутом.Статус членів фермерського господарства дещо відрізняється від статусу його засновників.

Член фермерського господарства не володіє всім комплексом засновницьких прав та обов’язків, але наділений особливим правовим статусом і його вірне розуміння дозволяє уникнути багатьох спорів, а в разі їх наявності — дійти до їх вірного вирішення.Сьогодні дуже поширеною є практика введення до членів фермерського господарства якомога більше осіб з метою розпаювання земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні фермерського господарства (ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство»).

Зводячи цей факт лише до отримання земельної ділянки, не розуміючи фактичного правового статусу членів фермерських господарств, їх засновники часто стають заручниками власної недбалості і учасниками судових спорів. Для недопущення подібного слід ретельно відноситись до підготовки Статуту фермерського господарст­ва, зокрема, в частині розміру та порядку отримання частки майна господарства його членами, порядку розпорядження майном господарства та багато іншого. Особливо слід враховувати той факт, якщо особа лише формально введена до складу членів фермерського господарства, не бере безпосередньої трудової участі в його діяльності, то вона не набуває всього комплексу прав члена цього господарства.

З членами фермерських господарств пов’язано багато спірних питань. Наприклад:

у разі смерті члена фермерського господарства припиняється його членство в господарстві. Чи виникає в його спадкоємців право на отримання частки майна фермерського господарства? Або відповідно до ст. 100, ч. 1 ст. 1219 ЦК України (за аналогією) є особистим немайновим правом? Вважаю, що право на членство в господарстві є особистим немайновим правом, а право на отримання частки майна фермерського господарства може входити до складу спадщини;

членами фермерського господарства можуть бути особи, які досягли 14 років. Статтею 20 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що майно фермерського господарства належить йому на праві власності і член фермерського гос­подарства має право на отримання частки майна фермерського господарства лише при його ліквідації або в разі припинення членства у фермерському господарстві. Статутами більшості фермерських господарств передбачено, що відчуження та застава майна господарства здійснюються за згодою її членів. Як бути у випадку, коли господарство має у складі своїх членів неповнолітніх осіб? Статтею 32 ЦК України визначено, що неповнолітня особа має право самостійно бути учасником (засновником) юридичних осіб. Членство у фермерському господарстві є вужчим за обсягом прав, ні ж участь (засновницт­во) у створенні юридичних осіб, тому, на мій погляд, для укладення вказаних вище договорів достатньо дотримуватись умов, передбачених статутом певного господарства;

чи є фермерське господарство спільною сумісною власністю його членів? З цього питання є рішення Вовчанського районного суду Харківської області по справі № 2-329/10 від 29.11.2010 р., в якому суд не знаходить правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог щодо визнання селянського фермерського господарства спільною сумісною власністю його членів.

7. Аналіз судової практики про визнання прав на фермерські господарства в порядку спадкування, а також прав на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні

За останній рік з’явилося чимало судових рішень з питань успадкування прав на фермерські господарства і прав на земельні ділянки, які перебували в постійному користуванні померлих засновників господарств.

Інформація взята з Державного реєстру судових рішень.

Рішенням Новомосковського міськрайсуду Дніпропетровської області від 04.11.10 р. за позивачкою ОСОБА 1 як спадкоємицею першої черги за законом, яка отримала 11.03.2004 р. свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, яке складається з майнових прав, що належали засновнику селянського (фермерського) господарства «Олена», визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів, що розташована на території АДРЕСА 1 і надана для ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ДП № 000029 від 29.04.1994 р., в порядку спадкування після смерті ОСОБА 2, померлого ІНФОРМАЦІЯ 1.

Доводи позивача. Бажає продовжувати діяльність селянського (фермерського) господарства «Олена» і вважає, що після смерті засновника його діяльність не припинена, оскільки Закон України «Про фермерське господарство» визначає, що успадкування фермерського господарст­ва здійснюється відповідно до закону. Посилаючись на Земельний кодекс України, в редакції від 13.03.1992 р., що діяв на момент виникнення у селянського фермерського господарства «Олена» права на постійне користування земельною ділянкою, а також на ст. 58 Конституції України, яка визначає, що закони та ніші нормативно-правові акти не мають зворотної сили, позивач зазначає, що ст. 27 ЗК України УРСР, що діяла на момент надання її чоловікові земельної ділянки в постійне користування, визначає вичерпний перелік підстав для припинення права користування нею. Смерть землекористувача земельної ділянки не припиняє права користування земель­ною ділянкою, тому позивачка вважає, що спір­на земельна ділянка є матеріальною основою фермерського господарства «Олена», у зв’язку з чим до неї перейшло право постійного володіння та користування земельною ділянкою в порядку спадкування після смерті чоловіка.

Висновки суду. Державний акт на право постійного користування землею серії ДП № 000029 виданий 01.04.1994 року ОСОБА 2 на земельну ділянку площею 49,7 гектарів, надану для ведення селянського (фермерського) господарства.

ОСОБА 2 був засновником та керівником селянського фермерського господарства «Олена», про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

ОСОБА 2 помер ІНФОРМАЦІЯ 3, що підтвер­джується свідоцтвом про смерть.

У судовому засіданні встановлено, що єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину після смер­ті ОСОБА 2, є його дружина — ОСОБА 1, про що їй видане свідоцтво про право на спадщину за законом.

Відповідно до ст. 7 ЗК України, в редакції 1992 року, що діяв на момент виникнення спір­них правовідносин, у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, а ст. 23 ЗК України, в редакції 1992 року, визначає, що документом, який посвідчує право на земельну ділянку, є державний акт.

Таким чином, суд доходить висновку, що ОСОБА 2 як засновник селянського (фермер­ського) господарства на законних підставах набув право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів, яка розташована на території АДРЕСА 1 і надана для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спад­щини і не припинилися внаслідок його смерті.

Стаття 19 Закону України «Про селянське (фер­мерське) господарство», в редакції 1991 року визначає, що успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України, такі ж самі вимоги щодо успадкування майна фермерського господарства містяться в чинній ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство», а ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» визначає, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Отже, до складу майна селянського (фермерського) господарства «Олена» входить право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів, що розташована на території АДРЕСА 1 і надана для ведення селянського (фермерського) господарства «Олена».

Аналізуючи викладене, суд доходить висновку, що позовна заява обґрунтована та повинна бути задоволена. В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що спадкодавець ОСОБА 2, як засновник та керівник селянського фермерського господарства «Олена», на законних підставах набув право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів, яка розташована на території АДРЕСА 1, що була йому надана для ведення селянського (фермерського) господарства, в зв’язку з його смертю діяльність фермерського господарства не припинилася, фермерське господарство не ліквідоване, право постійного користування земельною ділянкою також не припинилося, а отже, спірна земельна ділянка є матеріальною основою фермерського господарства, тому до позивача як до спадкоємця першої черги за законом відповідно до ст. 1216 ЦК України перейшло таке ж право користування земельною ділянкою, яка входить до складу фермерського господарства, в порядку спадкування за законом після смер­ті ОСОБА 2.