У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

за якою статтею кзоту

Закон України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі – Закон) визначає, що особи, зазначені у підпунктах "а", "в"-"з" пункту 1 частини першої статті 3 Закону, не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

Відповідно до зазначеної статті такими особами у Національній гвардії України є:

- військові посадові особи, крім військовослужбовців строкової військової служби;

- державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.Встановлення зазначеного обмеження зумовлено усвідомленням того, що в суспільстві не повинно бути жодних сумнівів у порядності (доброчесності) посадової особи. У процесі прийняття рішень, вчинення дій чи бездіяльності цієї посадової особи мають бути виключеними будь-які приватні інтереси, зокрема непотизм, тобто сприяння близьким особам.

Військові посадові особи - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків згідно із законодавством (стаття 6 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу").

Посадовими особами відповідно до Закону України "Про державну службу" вважаються керівники і заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій.

Державними службовцями відповідно до статті 1 Закону України "Про державну службу" вважаються особи, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави, мають відповідні службові повноваження та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 "Про судову практику у справах про хабарництво" передбачено, що особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови що зазначені функції або обов’язки покладені на неї правомочним органом або правомочною посадовою особою.

Аналогічне визначення міститься у пункті 1 примітки до статті 364 Кримінального кодексу України відповідно до якого службовими особами у статтях 364, 368, 368-2, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Посадові особи юридичних осіб публічного права вважаються особи, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету та займають в юридичних особах публічного права посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків.

Юридичні особи публічного права — це підприємства, установи та організації державної форми власності, які утворені розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органами місцевого самоврядування (статті 2, 81, 82 Цивільного кодексу України).

Для визначення "організаційно-розпорядчих" та "адміністративно-господарських обов’язків" необхідно звернутися до постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 "Про судову практику у справах про хабарництво", яка дає наступні визначення цих термінів:

організаційно-розпорядчими обов’язками є обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Під адміністративно-господарськими обов’язками розуміються обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Важливо. Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки (Лист Міністерства юстиції України від 26.08.2014 р. № 13215-0-33-14/11).

У статті 1 Закону докладно визначено зміст понять "близькі особи" та "пряме підпорядкування".

за якою статтею кзоту Кодексу законнів про працю... звільнять з роботи коли керівник двоюрідний брат

где вы работаете как я могу ответит