Відмова від спадщини

Доброго вечора, Тамара.

Це одна і та ж нотаріальна дія,тому що результат один і той же.

Не дарма, формальне логіка е першим та й мабуть головним предметом, що саме зосвоіти правник.

Доброго дня, Тамара.

Відмінність полягає у тому, що відмова від спадщини оформлюється при фактичному її прийняті, якщо особа проживала з померлим на час відкриття спадщини, тоді фактично прийняла її, проте протягом 6 місяців може подати заяву про відмову від прийняття спадщини.

З моменту відкриття спадщини у спадкоємців постає питання: як правильно та швидко оформити свої спадкові права? Чинне законодавство встановлює термін тривалістю 6 місяців, протягом якого спадкоємці можуть заявити про своє бажання оформити спадщину або відмовитися від неї.

При вирішенні питання щодо доцільності прийняття спадщини слід враховувати, що спадкоємець набуває не тільки права, але й обов’язки, що належали спадкодавцеві та не припинилися внаслідок його смерті. На практиці найбільш поширеною є ситуація, коли у спадкодавця залишилось майно, банківські вклади тощо, і при цьому, відсутні будь-які майнові зобов’язання, виконання яких може «поглинути» усі залишені спадкодавцем надбання. Однак, іноді у спадкоємців виникають обставини, за яких прийняття спадщини є недоцільним. Як бути в такій ситуації та грамотно скористатись своїми правами?

Українська правова система визначає спадкування як універсальне правонаступництво. Тобто, спадщину можна або прийняти повністю, або відмовитися від неї взагалі. Не допускається прийняття або відмова від спадщини з умовою чи з застереженням. Прийняти або не прийняти спадщину – це право, а не обов’язок спадкоємця. Тому, початок перебігу строку відмови від прийняття спадщини починається з часу, коли спадкоємець набуває свого суб’єктивного права на спадкування.

Для прийняття спадщини спадкоємець у встановлений законодавством 6-місячний термін має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (вказане не розповсюджується на осіб, які набувають спадщину в силу закону). Якщо особа, якій належало подати заяву про прийняття спадщини, не вчинила цієї дії, то спадщина вважається не прийнятою. Однак, не звернення з указаною заявою, ще не свідчить про відмову від спадщини. Тому, слід розрізняти неподання заяви про прийняття спадщини протягом встановленого строку й подання заяви про відмову від спадщини. Так, в першому випадку особа не здійснює свого права, внаслідок чого втрачає можливість прийняти спадщину, а в іншому – вчиняє активні дії, тобто реалізує своє право на відмову від прийняття спадщини.

Щодо процедури відмови від спадщини, то вона передбачає подання спадкоємцем за заповітом або за законом відповідної заяви нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Цивільне законодавство передбачає, що відмова від прийняття спадщини за заповітом, не позбавляє особу права на спадкування за законом. Тобто, відмова від спадщини буде вважатися «повною», якщо в заяві буде зазначено, що спадкоємець відмовляється від спадкування як за заповітом, так і за законом.

Наразі можна стверджувати, що в Україні існує два види відмови від прийняття спадщини. Перша – безадресна, тобто, без зазначення конкретної особи, на користь якої вона зроблена. У такому випадку спадкоємцеві байдуже, до кого перейде його частка у спадщині. Другий вид відмови від прийняття спадщини – адресна. В такому разі спадкоємець зазначає в своїй заяві коло тих осіб, на користь яких здійснюється відмова. У даному випадку наслідки відмови від спадщини будуть принципово відмінними від тих, що настають у зв’язку з безадресною відмовою, адже частка спадкоємця, який відмовився, вже не розподіляється порівну між усіма спадкоємцями, а переходить лише до тих, які вказані ним у заяві. Наявність адресної відмови від спадщини по своїй суті дещо суперечить положенню Цивільного Кодексу України щодо безумовності спадщини (ч.5 ст.1273 Цивільного Кодексу). Так, відмова на чиюсь корить є нічим іншим як відмова з певною умовою – коли частка переходить не до всіх спадкоємців, а лише до того, який вказаний у заяві про відмову.

Слід звернути увагу, що спадкоємець за заповітом може відмовитися від спадщини лише на користь того спадкоємця, який указаний в заповіті. Тому, якщо заповіт складений на користь однієї особи, то відмова спадкоємця від спадщини може бути лише безадресною. В такому випадку постає питання, як розподіляється спадщина між іншими спадкоємцями? Відповідь на це питання можна знайти у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про судову практику у справах про спадкування». Так, п.5 Постанови слід розуміти таким чином, що в разі наявності заповіту на все майно та відмови від прийняття спадщини спадкоємцем за заповітом, право на спадкування одержують спадкоємці за законом.

Слід також враховувати, що незалежно від наявності заповіту до процедури спадкування мають залучатись також і спадкоємці з правом на обов’язкову частку в спадщині. У нормах Цивільного Кодексу України про відмову від прийняття спадщини не вказується, чи може спадкоємець, який успадковує обов’язкову частку, відмовитися від неї. Дане питання є досить важливим, а тому, потребує законодавчого врегулювання. На мою думку, такий спадкоємець не може відмовитися на користь інших спадкоємців, оскільки його право є виключно особистим. Зважаючи, що право на обов’язкову частку в спадщині зумовлене неповноліттям чи непрацездатністю особи, то відмова від нього буде суперечити основному його призначенню – забезпечення захисту уразливих категорій населення.

Підсумовуючи вищевикладене, хотілося б зазначити, що прийняття або відмова від прийняття спадщини – це особисте рішення, а не обов’язок спадкоємця. Доцільність відмови залежить від конкретної життєвої ситуації, як то: небажання успадковувати майнові зобов’язання, що значно перевищують вартість залишеного спадкодавцем майна та грошових коштів; оптимізація оподаткування спадщини (як відомо, спадкоємці першої черги звільнені від оподаткування спадщини) тощо. При цьому слід завжди пам’ятати, що життєві обставини іноді кардинально змінюються, тому особа, що відмовляється від спадщини, завжди може відкликати свою заяву в межах загального строку прийняття спадщини та скористатись усіма правами спадкоємця, що передбачені законом.