Можливiсть отримати другу вищу освiту за держ. кошти

Право особи на вищу освіту передбачене статтею 53 Конституції України[1] (тлумачення якої є в рішенні Конституційного суду України про доступність і безоплатність освіти) та статтею 4 поки що чинного Закону України «Про вищу освіту»[2].

Офіційне тлумачення статті 53 було надане в Рішенні Конституційного Суду від 04.03.2014(№ 5-рп/2004).Конституційне подання стосувалося роз’яснення положень щодо забезпечення доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Обґрунтовуючи свою позицію Конституційний суд зазначає, що освіта - це цілеспрямований процес виховання і навчання з метою набуття встановлених державою освітніх рівнів. Аналізуючи слово «доступність» стосовно освіти в державних і комунальних навчальних закладах Суд виходить із граматичного визначення слова «доступність» як «доступ для всіх отримати, користуватись, придбати щось», «відповідність силам, здібностям, можливостям кого-небудь».

Перший висновок, який робить Суд стосується тлумачення доступності – «поняття «доступність освіти» … означає створення державою можливостей для реалізації права людини на освіту». При цьому «доступність дошкільної і загальної середньої освіти є гарантією права кожного на здобуття такої освіти, якому кореспондує обов'язок держави забезпечити реалізацію цього права». Натомість «доступність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах полягає у створенні державою відповідних умов для їх функціонування і розвитку, за яких особа змогла б реалізувати своє правона здобуття вищої освіти на основі конкурсного відбору, з урахуванням своїх здібностей та інтересів у вільному виборі типу вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності, профілю навчання».

Отже, доступність дошкільної та середньої освіти є гарантована державою. Держава має обов’язок забезпечити цим правом кожного. Що стосується вищої освіти, то держава зобов’язана лише створити умови для реалізації такого права.

Другий висновок Суду стосується тлумачення поняття «безоплатності». Безоплатність слід розуміти як можливість здобуття освіти без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги, відповідно до державного стандарту. Забезпечення безоплатності освіти на всіх рівнях є однією з гарантій її доступності. Виходячи з того, що дошкільна та повна загальна середня освіта є обов’язковою, держава гарантує її безоплатність і доступність в державних і комунальних навчальних закладах, фінансуючи у повному обсязі процес навчання учнів в межах відповідного державного стандарту.

Щодо безоплатності вищої освіти, яка не є обов’язковою, Конституційний Суд зазначає: «забезпечення державою безоплатності вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах необхідно розглядати у контексті гарантованого Основним Законом України права на освіту та доступу громадян України до її здобуття в цих навчальних закладах на конкурсній основі».

Видається, що на основі цих висновків Конституційного суду логічним є висновок, що особа, яка брала участь у конкурсному відборі до вищого навчального закладу і за власним бажанням була зарахована на навчання за кошти державного бюджету на напрям підготовки і спеціальність, яку вільно обрала – реалізувала своє право безоплатно отримати вищу освіту з метою набуття встановленого державою освітньо-кваліфікаційного рівня. У цьому випадку держава виконала свій обов’язок, адже: 1) створила відповідні умови, за яких особа змогла реалізувати своє право на здобуття вищої освіти на основі конкурсного відбору, з урахуванням своїх здібностей та інтересів, вільно обравши вищий навчальний заклад та напрям підготовки (забезпечила доступність) та 2) надала можливість здобути освіту у навчальному закладі без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги, відповідно до державного стандарту (забезпечила безоплатність). Якщо ж особа рік чи два здобувала певний освітньо-кваліфікаційний рівень та за власним бажанням була відрахована, – вона фактично відмовилася від отриманого нею права набути освітній рівень безоплатно.

В своєму рішенні, Суд також зазначає, що «підготовка фахівців з вищою освітою … за рахунок інших джерел фінансування, не заборонених законом, є додатковим засобом здобуття і забезпечення права на вищу освіту». А тому особа, яка навчалась та була відрахована може продовжити здобувати освіту за допомогою інших засобів забезпечення права на вищу освіту.

Варто також відмітити, що стаття 4 прийнятого нещодавно Закону України «Про вищу освіту» має чіткіше та зрозуміліше формулювання. Право безоплатно здобувати вищу освіту матимуть ті громадяни, які певний ступінь вищої освіти здобуватимуть вперше за кошти державного або місцевого бюджету.