Закон про корупцію

СУМІЩЕННЯ vs СУМІСНИЦТВО

Суміщення слід відрізняти від сумісництва, оскільки це різні поняття. Частиною 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) встановлено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою.

Таким чином, працівник підприємства має право укладати, крім трудового договору за основним місцем роботи, трудові договори на інших підприємствах за умови, що за основним місцем роботи не встановлені обмеження на роботу за сумісництвом.

Частина 1 ст. 105 КЗпП також передбачає суміщення професій (посад), тобто можливість виконання працівником на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) або обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи.

Слід пам’ятати! Сумісництво завжди передбачає укладення окремого трудового договору, водночас суміщення — це завжди виконання додаткової роботи в межах одного й того самого трудового договору.

Водночас, не є сумісництвом робота, яка визначена Переліком робіт, що додається доПоложення № 43, При цьому в основний робочий час, а також поза його межами (залежно від характеру робіт), може здійснюватися робота без зайняття штатної посади на тому самому підприємстві, в установі, організації, виконання учителями середніх загальноосвітніх та викладачами професійних навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладів обов’язків по завідуванню кабінетами, лабораторіями і відділеннями, педагогічна робота керівних та інших працівників учбових закладів, керівництво предметними та цикловими комісіями, керівництво виробничим навчанням та практикою учнів і студентів, чергування медичних працівників понад місячну норму робочого часу і т. ін.

Крім того залежно від характеру робіт в цей час (основний робочий чи за його межами) може здійснюватися: робота учителів і викладачів середніх загальноосвітніх, професійних та інших навчально-виховних закладів, а також вищих навчальних закладів, прирівняних до них по оплаті праці працівників, концертмейстерів і акомпаніаторів навчальних закладів по підготовці працівників мистецтв та музичних відділень (факультетів) інших вищих навчальних закладів, у тому самому навчальному закладі понад установлену норму учбового навантаження, педагогічна робота та керівництво гуртками в тому самому навчальному закладі, дошкільному виховному, позашкільному навчально-виховному закладі.ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО СУМІСНИЦТВА ТА СУМІЩЕННЯ З ІНШИМИ ВИДАМИ ДІЯЛЬНОСТІ

Постановою № 245 встановлено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час. Для роботи за сумісництвом згоди адміністрації за місцем основної роботи не потрібно.

Цією ж постановою передбачено, що окрім працівників, яким законодавчими актами заборонено працювати за сумісництвом, не мають права працювати за сумісництвом також керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

Статтею 25 Закону № 1700 державним службовцям та посадовим особам органів місцевого самоврядування встановлено обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності.

Так, державним службовцям та посадовим особам органів місцевого самоврядування, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону № 1700, забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Водночас, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону № 1700, перебуваючи на службі в органах місцевого самоврядування та в держорганах, дозволяється займатися такими іншими оплачуваними видами діяльності, як:

— викладацька,

— наукова,

— творча,

— а також медична практика,

— інструкторська та суддівська практика із спорту;

2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Водночас, у разі, коли посадові особи органів місцевого самоврядування та державні службовці здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації, то їм, згідно з п. 2. ч. 1. ст. 25 Закону № 1700, дозволяється входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону № 1700, вищеперелічені обмеження не поширюютьсяна: депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі); членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі); народних засідателів і присяжних.

Нагадаємо. Відповідно до ст. 42 ГК («Підприємництво як вид господарської діяльності»), підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.