Зміна складу угідь

. Нагадаємо, що досі діє мораторій, згідно з яким до 01.01.19 р. не допускається зміна цільового призначення та використання ділянок, які перебувають у приватній власності фізичних та юридичних осіб для ведення товарного сільгоспвиробництва, ділянок, які виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення ОСГ, а також земельних часток (паїв) (пп. “б” п. 15 розд. Х ЗК). Тобто стосовно вищеперелічених ділянок у жодному разі не вдасться змінити вид використання та вид угідь ділянки на інший. Це просто заборонено. Тому перш за все з’ясуйте, чи підпадають ваші землі під дію мораторію, а вже потім складайте план дій.

Зміна виду використання Загалом, проблема українського земельного законодавства, пов’язана із самовільною зміною виду використання земельної ділянки сільгосппризначення, полягає у тому, що за таку дію чинне законодавство не передбачає відповідальності. Інші нормативні акти установлюють адміністративну відповідальність за самовільну зміну складу угідь земельних ділянок. Так, згідно зі ст. 55 КУпАП відхилення від затверджених у встановленому порядку проектів землеустрою тягне за собою накладення штрафу: на громадян – у розмірі від 5 до 20 НМДГ (від 85 до 340 грн.); посадових осіб – від 15 до 30 НМДГ (від 255 до 510 грн.). Як бачимо, думка із цього приводу неоднозначна. Адже якщо є проект землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, то не можна застосувати ст. 55 КУпАП. Протилежна ситуація виникає тоді, коли цього проекту землеустрою немає. Вид цільового призначення конкретної земельної ділянки зазначався у державному акті на земельну ділянку або (починаючи з 01.01.13 р.) у витягу з Державного земельного кадастру та свідоцтві/витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Наразі офіційна інформація про цільове призначення ділянки міститься у Держземкадастрі. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель можуть визначатися її власником або користувачем самостійно, але в межах установлених законом вимог до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (ч. 5 ст. 20 ЗК). Керуючись цим положенням, деякі власники роблять висновок, що використання земельної ділянки сільгосппризначення, призначеної, наприклад, для ведення фермерського господарства (угіддя – рілля), з метою садівництва є законним, оскільки так каже закон. Однак цей висновок є хибним, оскільки: по-перше, самостійна зміна виду використання не призводить до внесення відповідних змін до Держземкадастру; по-друге, ст. 20 ЗК передбачає, що право самостійного вибору землевласником чи землекористувачем виду використання земельної ділянки стосується усіх категорій земель, окрім земель сільгосппризначення та земель оборони. Крім того, обов’язковим є розроблення документації із землеустрою. Тож самостійна та без оформлення належних документів зміна виду використання земельної ділянки в межах категорії земель сільгосппризначення є незаконною, тому закладка саду на ділянці, якщо видом її використання не є садівництво, буде вважатися порушенням закону (про відповідальність за використання землі не за цільовим призначенням див. у статті «Що буде за порушення користування земельною ділянкою?»). У даному випадку вихід є, адже норма ст. 20 ЗК робить виняток для сільгоспземель не просто так. Для раціонального використання та охорони земель зміна виду використання землі в межах категорії земель сільгосппризначення має проводитися за процедурою, аналогічною до порядку зміни цільового призначення землі. Тобто власник чи користувач не може самостійно змінити вид використання сільгоспземлі, але за сторонньою допомогою може. Для цього йому необхідно розробити документацію із землеустрою та погодити і затвердити її згідно зі ст. 1861 та 122 ЗК (ч. 6 ст. 186 ЗК).