дата наказу при звільнені працівника

Досить поширеною помилкою кадровиків під час звільнення працівника є неправильне встановлення дати звільнення — найчастіше це трапляється при звільненні за власним бажанням. Підставою для такого звільнення є особиста заява працівника, у якій, наприклад, може бути написано: «Прошу звільнити мене за власним бажанням з 1 березня 2016 р.». Фактично це не зовсім правильно, оскільки у цьому випадку працівник може вважати, що 1 березня 2016 р. трудовий договір з ним вже буде розірвано і, відповідно, 29 лютого 2016 р. буде останнім днем його роботи. Але у п. 2.27. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 (далі — Інструкція № 58) прямо зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

У зв’язку з цим, запис у трудовій книжці про звільнення працівника, а також і наказ про припинення трудового договору повинні містити вказівку на останній день роботи працівника, який і є днем звільнення. Вживання у цьому випадку яких-небудь прийменників, наприклад, «з», буде помилковим. Відповідно, якщо працівник хоче вже бути звільненим і не виходити на роботу 1 березня 2016 р., то він повинен зазначити у заяві попередній день: «Прошу звільнити мене за власним бажанням 29 лютого 2016 р.». Така заява, згідно зі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі ? КЗпП), має бути подана роботодавцю за два тижні до зазначеної дати (звісно, якщо у працівника відсутні поважні причини для розірвання трудового договору в будь-який строк, про який він просить). Також аналогічна дата у зазначеному прикладі — 29 лютого 2016 р.) має вказуватися і у відповідному наказі роботодавця про звільнення та у записі, внесеному до трудової книжки працівника (без прийменника «з»).

Крім того, кадровику не слід помилятися і під час застосування відповідних періодів, передбачених у КЗпП для різних повідомлень (попереджень, прийняття рішень) щодо звільнень, наприклад, «за два тижні» (ст. 38 КЗпП), «не пізніш як через місяць» (ст. 43 КЗпП), «не пізніше ніж за два місяці» (ст. 492 КЗпП) тощо. Тобто відповідну дату, з якої починається обчислення строків, передбачених КЗпП, слід визначати згідно зі ст. 2411КЗпП, у якій, зокрема, зазначається:

• строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку (якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця);
• строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня;
• коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк (якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день).

Уважаемая Татьяна, действительно кадровики зачастую оформляют приказ об увольнении работника в его последний день работы. Причин здесь много: работник может передумать увольняться, может изменить свое решение по дате увольнения и т.д. Законодательно этот вопрос не отрегулирован. Понимаю что и бухгалтерии необходимо произвести окончательный расчет и это тоже требует времени. Данный вопрос можно отрегулировать локальным нормативным документом коим является Правила внутреннего трудового распорядка. Но при всем при этом, Татьяна, есть категория случаев когда не работодатель, а работник может диктовать работодателю свой срок увольнения хоть "день в день" сегодня в день подачи заявления: это пенсионеры, беременные женщины, догляд за ребенком до 14 лет и т.д. (регламент : часть 1 статьи 38 КЗОт). Так что иногда "накладки" могут быть. Что касается требований действующего законодательства, то отдел кадров не может уволить работника "задним числом" т.е. приказ сегодняшнего числа но со вчерашнего числа. А наперед, скажем дата приказа сегодня ( 21.08) а уволить 22,23,27 августа и.т.д. - можно.