Сказати «Дуже Дякую»

першим документом, який врегульовував дане питання була постанова ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки». Положення п. 16 даної постанови зводилися до того, що кожен водій транспортного засобу повинен мати поліс обов’язкового страхування і якщо є такий поліс, то суд повинен за заявою позивача залучити до участі у справі страхову компанію, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність винуватця. При цьому суд наголосив, що «Непред’явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдання шкоди у відповідному розмірі».

Що ж стосується відповідальності безпосереднього винуватця, то вищезазначений пункт наголошує на тому, що суд повинен був перевірити виконання двох умов: 1) наявність згоди винуватця самостійно відшкодувати шкоду (якщо такої не було, то виплату повинен був здійснити страховик); 2) винуватець виконав покладений на нього обов’язок щодо письмового повідомлення страховика про настання страхового випадку протягом трьох робочих днів. У випадку відсутності такого повідомлення шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Даним положенням дуже часто користувалися страхові компанії за суброгаційними позовними заявами, коли мали право вимоги до «мертвої» страхової, але хотіли отримати відшкодування за кошти винуватця. Вдавалося їм це з поперемінним успіхом.

Проте, усе змінилося на початку 2016 року, коли Верховний суд України розглянув справу № 6-2808цс15 та у своїй постанові від 20.01.2016 року прийшов до наступних висновків: «Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов’язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності».

На мою думку це був прогресивний висновок суду, який дав змогу потерпілим не чекати роками отримання страхового відшкодування після банкрутства страховика з фондів МТСБУ, а захистити своє право та інтереси за рахунок безпосереднього винуватця. З іншого боку всім водія доводилося думати про те де ж застрахувати своє авто та не укладати сумнівні договори страхування з надвеликими знижками.

Вищезазначений правовий висновок був неодноразово підтриманий Верховним судом України і в інших справах, наприклад, у постановах: № 6-725цс16 від 14.08.2016 року; № 756/12292/14-ц від 26.10.2016 року; № 760/25782/14-ц від 21.12.2016 року.