Про обов'язкове страхування цвп, стаття 24-26

За п. 1 ст. 24 закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відшкодовуються обґрунтовані витрати на лікування потерпілого. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров’я. Згідно ч. 2 цієї статті, мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов’язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров’я, але не більше 120 днів

Відповідно до ст. 25 даного закону, в разі тимчасової втрати працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. У ст. 26 містяться норми щодо відшкодування шкоди, пов’язаної із стійкою втратою працездатності потрепілим через дорожно-транспортну пригоду, причому мінімальні розміри страхового відшкодування-там зазначені розміром від 12-ти до 36-ти мінімальних місячних зарплат, встановлених на дату настання страхового випадку. У Вашому випадку-застосовується або ст. 25, або ст. 26-в разі або тимчасової, або ж стійкої втрати працездатності.

За ст. 1168 цивільного кодексу, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Страховиком чи МТСБУ (Моторним (транспортним) страховим бюро України) відшкодовується потерпілому-фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров’я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров’ю. За ст. 35 вищеназваного закону, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону-МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Перелік підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування міститься в ст. 37 даного закону.

Згідно закону «Про страхування», страхова сума-грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених законодавством. Франшиза-частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

При відшкодуванні шкоди страховиком можна відшкодувати витрати на лікування, а саме-обґрунтовані витрати, пов’язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров’я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів (за ч. 1 ст. 24 розглядуваного закону), тобто-майже всі медичні витрати. Частина 2 ст. 24 застосовується, якщо ці витрати-невеликі, тоді-відшкодовується шкода в розмірі мінімальної заробітньої плати. Отже-всі медичні витрати слід кваліфікувати в більшості випадків за ч. 1 ст. 24, не можна відшкодовувати за лікування два рази. Тому-в даному зразку пункт 1.1, здається, лишній, має бути лише пункт 1, в якому Ви маєте ретельно зазначити всі понесені Вами на лікування витрати, які Вам мають відшкодувати. На місці, де згадані у зразку підтверджуючі документи-зазначте документи, які Ви виробили, у Вас всі значимі факти мають бути документально підтверджені. Непрацююча повнолітня особа, за ст. 25 цього закону, має право отримати еквівалент допомоги в розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством. Непрацююча працездатна особа і безробітний-різні поняття (за законом "Про зайнятість населення" від 2012 року), перше поняття-ширше за друге, непрацююча працездатна особа може отримувати допомогу, компенсацію чи надбавку у зв'язку з доглядом нею за дитиною-інвалідом, інвалідом І групи чи людиною похилого віку і вважатись при цьому непрацюючим. Ви можете спробувати бути визнаним цією непрацюючою повнолітньою особою і отримати передбачене в статті 25 розглядуваного закону (хоча термін "непрацююча працездатна особа" застосовується переважно лише до згаданих мною осіб) за час тимчасової непрацездатності. Якщо непрацююча особа була непрацездатною, то соціальну допомогу вона мала отримувати (сама чи через представника тощо), не ясно, про які преференції непрацюючій повнолітній особі йдеться в ст. 25.