ст. 436-1 ККУ

Задайте коректно вопрос

В законе "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки"

в статье 4 есть ряд исключений которые разрешают использовать символику, например для исскуства. ( при условий что это не приводит к пропаганде преступного харакера режимов )

Что иммено подразумеваеться под термином "пропагандой преступного характера"?

Заборона не поширюється на випадки використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму (за умови, що це не призводить до пропаганди злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, злочинного характеру націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму):

2) у творах мистецтва, створених після набрання чинності цим Законом.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/317-19#Text

Основним безпосереднім об'єктом злочину є міжнародний правопорядок у частині забезпечення недопущення дискримінації за національною, соціальною, класовою, етнічною, расовою або іншими ознаками. Обов'язковий додатковий об'єкт - історична та національна пам'ять щодо подій, пов'язаних з комуністичним та націонал-соціалістичним (нацистським) тоталітарними режимами.

Предметом злочину може бути символіка комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, включаючи сувенірну продукцію та гімни СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік або їх фрагменти.

Поняття символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів містить ст. 1 Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".Підставою кримінальної відповідальності особи є вчинення нею суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України (ст. 2 КК України) [3]. У науці кримінального права виділяють такі обов’язкові елементи складу злочину: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону. Відповідно до ст. 11 КК України злочин – це передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину [3]. Тож важливе значення для правильної кваліфікації злочину має визначення його суб’єкта, особливо у тих випадках, коли суб’єкт є спеціальним. Також законодавець вказує на те, що таке діяння обов’язково має бути «винним». Це є ознакою суб’єктивної сторони злочину. Мотив і мета є факультативними ознаками суб’єктивної сторони. Як обов’язкові, вказані елементи суб’єктивної сторони розглядаються законодавцем лише у деяких складах злочинів, передбачених КК України (якщо це прямо передбачено диспозицією кримінального закону). Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, котра вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК України) [3].Тобто, по-перше, суб’єкт підлягає кримінальній відповідальності у разі досягнення на момент вчинення злочину відповідного віку, встановленого кримінальним законом. Згідно із ч. 1 ст. 22 КК України кримінальній відповідальності підлягає особа, котрій до вчинення злочину виповнилося 16 років. Злочини, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 14 років, перелічено у ч. 2 цієї ж норми [3]. Але фактично деякі злочинні діяння за своєю специфікою можуть бути вчинені лише особою, що досягла 18 років (військові, посадові злочини тощо).По-друге – суб’єктом злочину може бути тільки осудна особа, яка під час його вчинення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК України) [3]. Тут законодавець передбачає юридичний і медичний критерії оцінки осудності чи неосудності особи. Юридичний критерій неосудності складається з двох ознак: 1) інтелектуальної – коли особа не могла усвідомлювати свої дії або бездіяльність; 2) вольової – коли особа не могла керувати своїми діями або бездіяльністю. Медичний критерій неосудності діє за наявності однієї з чотирьох ознак: 1) хронічного психічного захворювання; 2) тимчасового розладу психічної діяльності; 3) недоумства; 4) іншого хворобливого стану психіки особи (ч. 2 ст. 19 КК України) [3]. Окрім загального суб’єкта злочину, наділеного вказаними ознаками, законодавець виділяє ще й суб’єкта спеціального. Спеціальним суб’єктом є фізична осудна особа, котра вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа [3], наприклад, що характеризується спеціальними ознаками. Як такі ознаки можна розглядати: 1. службове становище особи; 2. її державно-правовий стан (громадянство); 3. професію або рід діяльності особи; 4. особливі відносини між винним і потерпілим (службову залежність, відносини між батьками, дітьми, опікунами, іншими родичами); 5. відношення особи до військової служби; 6. ознаки, що стосуються фізичних властивостей суб’єкта злочину (вік, стан здоров’я, працездатність); 7. участь особи у судовому процесі (засуджений або взятий під варту, потерпілий, свідок, експерт, перекладач). Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій Здебільшого спеціальний суб’єкт злочину прямо вказується у диспозиції або назві статті. У деяких випадках закон окреслює певне коло складів злочинів, що можуть бути вчинені виключно спеціальним суб’єктом. У незначній кількості норм КК України можливість вчинення злочину саме спеціальним суб’єктом може не зазначатися ні у назві, ні у диспозиції статті, але безпосередньо випливати з останньої. Тобто ознаки спеціального суб’єкта визначаються шляхом тлумачення закону.Суб’єктивна сторона як елемент складу злочину включає в себе такі ознаки, як вина, мотив і мета вчинення злочину, де: 1) виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу (прямого чи непрямого) або необережності (злочинної самовпевненості та злочинної недбалості) (ст. 23, 24, 25 КК України) [3]; 2) мотивом – певне спонукання особи до вчинення суспільно небезпечного діяння [5, с. 87]. 3) метою – бажання особи, яка вчинює суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків [6, с. 147].

Какое это имеет отношение к моему вопросу, если он про исключения использывание символики (которое обозначено в этом законе) и про понятие термина "пропаганди злочинного характеру" обозначеного в нём для исключения. По каким критериям определяеться "пропаганда злочинного характеру" для исключения? Вопрос заключаеться в не понятном опредиление термина в данном случае.