Стаття 19. Формування майна фермерського господарства, Про фермерське господарство

Відповідно до закону «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р., фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які  виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Для облаштування відокремленої садиби фермерському господарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво під'їзних  шляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем. У вищезгаданому законі-встановлена можливість надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства. Фермерським господарствам надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств. Землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із  раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної    частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Дія положень, згаданиху попередніх трьох реченнях, не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай). Громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду  земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право  на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років. Будівництво  на орендованій земельній ділянці житлових будинків, господарських будівель  та споруд фермерське господарство-орендар погоджує з орендодавцем. Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах майна, яке є власністю  фермерського господарства. Звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення.

Згідно із земельним кодексом від 25.10.2001, право оренди земельної ділянки-це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років. Строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим як 7 років. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування або за результатами аукціону. Підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб тощо. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, та ін.. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.

За законом «Про оренду землі» від 06.10.1998 р., об'єктами оренди є  земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є  органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування. Договір оренди землі-це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і  користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого надавати органу доходів і зборів  за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено  договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган доходів і зборів про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Договір оренди земельної ділянки державної чи  комунальної власності може бути розірваний для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. Спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Типова форма договору оренди землі визначена постановою кабінету міністрів «Про затвердження Типового договору оренди землі» від 3-го березня 2004-го року.

Згідно із нормами закону «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992, державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва-щодо державного майна; органи місцевого самоврядування-щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Проте, до кінця-не ясно, чи норми даного закону можна застосовувати до відносин з оренди землі, вірогідно-можна. Земельні ділянки належать до майна-нерухомого майна.

Тобто Ви-можете отримувати в оренду землі державної власності, таке-передбачено законом для ведення фермерського господарства. Також-учасникам фермерського господарства надається частка (пай) для ведення фермерського господарства, якщо пай ще не недавався їм.